Кожух і смушева шапка

1256 пам’ятників Шевченкові в Україні, 128 – по світові. Село Моринці на Черкащині – місце, де народився Тарас Шевченко. Він ще за життя став іконою, мав свій імідж – кожух і смушеву шапку, та найголовніше – мав зв’язок з українським народом, міцний та позачасовий.

Шевченка показували, як стражденника та мученика, та насправді його біографія є історією успіху. Тільки задумайтеся – від невідомого кріпака до улюбленого студента й випускника Академії мистецтв. А громадська діяльність? Шевченко був активним учасником Кирило-Мефодіївського братства – першої української таємної політичної організації, де разом з Пантелеймоном Кулішем й іншими “братчиками” брав участь у формуванні українського національного руху.

Кожен Шевченко – поет, прозаїк, художник – інший. У радянський період спочатку не знали, що робити з культом Шевченка, та потім використали його – як революціонера, звісно.
Та його пророче: “Борітеся – поборете”, було спрямоване якраз проти Росії. Ті слова потім, у 2013-2014, звучали на Майдані під час Революції Гідності. Вони ж додають бойового духу українським захисникам зараз, під час повномасштабної війни.

Шевченко помер та був похований на чужині. Лише потім, у 1861 році сотні людей стали свідками виконання його “Заповіту” – перепоховання на Чернечій горі у Каневі. Його збірці “Кобзар” присвячено цілий музей у Черкасах, тут зібрали чимало раритетних видань цієї книги. А приміщення музею раніше було будинком черкаських підприємців братів Цибульських.

Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте.
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Любити Кобзар заповів не лише Україну, а й українську мову. У різні часи її намагались заборонити, знецінити та принизити, обзиваючи “сільською” чи “архаїчною”. А зараз мова – це та зброя, де кожне слово нагадує, за що ми боремося. Допомагає краще зрозуміти, хто ми та нагадати, за що боремось.