Чернігівська

Чернігівщина: місто-герой та місто легенд, підземні храми й видатні винахідники

Чернігівщина — регіон на Півночі України. Цей древній український край славиться своєю багатою історією, архітектурою та, звісно, людьми, чимало яких серйозно вплинули на світову історію. Космонавтика, кіно і навіть музика Бетховена — на все це впливали вихідці з Чернігівщини. Сьогодні цей регіон знову формує видатних особистостей. Саме вони не дали ворогу захопити ці землі, які лежали прямо на шляху повномасштабного вторгнення. 

Місто-герой

Чернігів — одне з найдавніших міст України, перша писемна згадка про нього датується ще 907 роком. За древню історію його ще називають містом легенд, а місцеві не без самоіронії переповідають байки про привидів, вурдалаків та загадкових срібних ідолів. Атмосфери зачарованості додає річка Десна та ліси, серед яких знаходиться Чернігів. Усі ці століття місто було в епіцентрі життя. Тут знаходилося князівство, яке конкурувало з самим Києвом, у козацькі часи місто переживало справжній розквіт, а під кінець існування Російської імперії Чернігів чи не найактивніше плекав українську культуру. У часи незалежної України Чернігів активно розвивався — центр був відреставрований, відкривалися нові кафе й ресторани. Однак у 2022-му все змінилося.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Чернігів зупинив просування російських військ на шляху до Києва. Місто було фактично оточене й тижнями потерпало від масованих обстрілів. Армія РФ зруйнувала декілька символів міста — головний стадіон, дитячу бібліотеку біля нього, найбільш відомий готель “Україна” у самісінькому центрі. Чернігові вимикалася електрика, з перебоями працювало водопостачання та зв’язок, а деякі мікрорайони та села на околицях були просто напівзруйновані. Однак місто вистояло, а росіяни були змушені тікати з Чернігівщини. 6 березня 2022-го з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян президент Володимир Зеленський надав Чернігову звання Місто-герой.

Some description

Монети, що довели велич

Русь зі столицею в Києві була однією з наймогутніших держав Середньовіччя. Однак у наукових колах довго точилися дискусії про те, чи були у цієї держави власні монети. Фінальну крапку в цих суперечках поставила знахідка Ніжинського скарбу неподалік Чернігова, який відігравав у важливу роль у древній державі.

У 1852-му син місцевого селянина знайшов у землі горщик, де було близько 200 монет. Місцевий чиновник став продавати їх всім охочим. Коли одна з монет дійшла до науковців, вони одразу вирушили на Чернігівщину збирати розпорошений скарб.

Адже виявилося, що в горщику знаходилася найбільша колекція срібників — унікальних срібних монет, які карбувалися на Русі в 10-11 ст. Це стало вирішальним аргументом на користь того, що на українських землях вже тисячоліття тому була розвинена і могутня держава. Більш того, пізніше знайшли ще й златники — золоті монети Русі. Втім, на батьківщині цих грошей наразі є лише два златники, решта в різні часи була вивезена в Росію — хоча на російських землях карбувати власні монети почали лише через чотири століття після того, як це вже робили у Києві.

Примітно, що одним з найпопулярніших символів на срібниках і златниках був тризуб. Його ж знаходили на печатках, зброї, рукописах тощо. Зараз цей символ — в основі герба України.

Унікальна церковна архітектура

Древня земля Чернігівщини може похвалитися десятками величних храмів, і деяким із них вже тисяча років. Наприклад, Спасо-Преображенський собор 11 ст. — одна з найстаріших монументальних кам’яних споруд всієї України. Також майже тисячоліття виповнилося Успенському собору Єлецького монастиря. Тут у 1646-му була надрукована перша чернігівська книга — збірка морально-релігійного характеру “Перло многоцінноє”. Написана вона книжною староукраїнською мовою з вкрапленням народних слів.

Борисоглібський собор був побудований у 12 ст., а відомий він ще й своїми Царськими вратами 1702 року, які для храму замовив український гетьман Іван Мазепа. За легендою, срібло для 3,5-метрового шедевру ювелірного мистецтва взяли з язичницького ідола, що його якраз знайшли під час будівельних робіт.

А в селищі Седнів стоїть наочний приклад майстерності древніх українських архітекторів — дерев’яна Георгіївська церква, зведена без жодного цвяха. Коли владу в Україні захопили більшовики, з храмом сталася трагедія — релігійну громаду ліквідували, а церкву закрили. Майже сімдесят років унікальна дерев’яна споруда поступово руйнувалася попри протести науковців. Реконструкції церква дочекалася лише в часи знову незалежної України.

Підземний комплекс тисячолітньої давнини

Є в Чернігові ще один унікальний храм — унікальний він тим, що ззовні його просто не видно.

У 983 році на Чернігівщині народився Антоній, якому судилося стати видатним церковним діячем. Він двічі відвідував осередок чернечого життя гору Афон. А коли повернувся на українські землі, то оселився в печері біля Києва. Носив грубий одяг, їв лише рослинну їжу й вів надзвичайно смиренне й самотнє життя. Втім, саме це привертало до нього людей — до знаменитого аскета почали сходитися подвижники й також викопували собі печери. Зараз це місце відоме як одна з найбільших святинь християнства — Києво-Печерська лавра. 

Однак згодом сам Антоній перебирається в Чернігів — і за звичкою знову викопує собі печеру. Цей комплекс став цілим підземним монастирем, який так і називається — Антонієві печери. На 350 метрах галерей під землею знаходяться житлові приміщення, некрополі й одразу кілька церков. Один із них — Храм Феодосія Тотемського — з його майже 10 метрами висоти вважається найбільшим підземним храмом України. 

Антоній Печерський прожив майже 90 років, і одразу після смерті вже шанувався як святий. Зараз він канонізований і у православ’ї, і в католицизмі. За напівлегендарною історією, останки знаменитого аскета намагалися вивезти в Москву. Однак коли перейшли до справи, з-під землі нібито почали прориватися вогонь і вода, які й завадили забрати мощі.

Трагедія цілого міста

Сьогодні у Батурині проживає лише 2 тис. людей, але колись це місто було одним з найважливіших в Україні. На початку 18 ст. Батурин був столицею українських гетьманів, і саме в цей період місто досягло свого найбільшого розквіту: тут будувалися величні храми, відкривалися майстерні та виробництва, торгівля процвітала. Проте одного дня все змінилося.

Гетьман Іван Мазепа намагався поглибити зв’язок України з Європою, уклавши союз зі шведським королем. Щоби помститися за це, московський цар Петро I наказав захопити Батурин. Тепер ці події називають Батуринською трагедією — місто було фактично знищено, а майже все населення стратили. Європейські газети писали про це так: “Страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незалежно від віку і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів”. Події в Бучі та інших тимчасово окупованих містах України показують, що звички росіян не змінилися навіть через три століття.

Ну а постать та боротьба Мазепи настільки вразили Європу, що він став головним героєм творів багатьох видатних людей. Про нього писали Гюго та Байрон, музику про гетьмана створив Ференц Ліст, а Жеріко, Делакруа, Верне і Буланже зобразили його на своїх полотнах.

 

Огірок міжнародного значення

Чи може огірок бути культовим? Так, якщо він з міста Ніжин. 

Ніжинські огірки відрізняються від інших сортів своєю неповторною смаковою палітрою та ароматом. Вирощувати та засолювати на Чернігівщині їх почали у 17 ст., а промислових масштабів справа досягла в середині 18 ст. Уже в 1897-му в Ніжині підготували сто вагонів солоних огірків, які продавали в пів сотні країн світу. Сьогодні ця закуска продовжує бути популярною в десятках держав. А в Україні ніжинські огірки перетворилися на своєрідне культурне явище. У 2005-му їм навіть встановили у Ніжині гранітний пам’ятник у вигляді льоха й діжки з огірком.

Серед інших автентичних продуктів Чернігівщини — традиційна страва булани з картоплі та гартаначка із м’яса або сала, пшона, картоплі, яєць, зеленої цибулі та петрушки.

Креативність, акторська майстерність та Гомер кіно

Люди з Чернігівщини зробили великий внесок у світову історію у найрізноманітніших сферах. Скажімо, Микола Кибальчич ще 150 років тому розробив ідею першого у світі реактивного літального апарату. Причому зробив це у в’язниці.

Вже у 20 років талановитий хімік пройнявся революційними ідеями й став активним діячем спротиву царизму. Він винайшов спеціальну фарбу для підпільних друкарень, а також створив динаміт, що був набагато ефективнішим за варіант власне його винахідника — Альфреда Нобеля. А у 1881-му Кибальчич сконструював бомбу, яка фактично стала прообразом сучасних гранат. Саме нею змовники смертельно поранили царя Олександра II, відомого своєю політикою насильницької русифікації. 

За цей замах Кибальчича вже за місяць стратили. Однак просто в камері він встиг розробити проєкт реактивного літального апарату й уламком ґудзика надряпав на стіні каземату його схему. Сучасні ракети літають саме за принципами, що перед смертю сформулював Микола Кибальчич.

Інший технічний прорив зчинив нащадок козацького роду Петро Прокопович. Після служби в армії він зайнявся бджільництвом і в пошуках можливості працювати ефективніше сконструював так званий рамковий вулик. Цей метод дозволив збирати мед, не винищуючи бджіл димом, як робили до цього. А сам Прокопович врешті створив найбільшу у світі пасіку. Символічний спадок винахідника українці не розтринькали — у 2020-му Україна посіла друге місце у світі за обсягами експорту меду.

Якщо Прокопович підкорив світ технічною винахідливістю, то Марія Адасовська зробила це своєю акторською майстерністю. Вона народилася у маленькому селі на Чернігівщині, вийшла заміж, але радикально змінила своє життя, коли її запросили до театральної трупи. Чоловік та родина були проти, тож вона подала на розлучення й змінила прізвище. З того часу весь світ знає її як Марію Заньковецьку — на честь чернігівського села Заньки, в якому вона народилася. Акторка швидко стала головною зіркою театральної сцени всієї імперії, та поза гастролями продовжувала жити на Чернігівщині. Імператор пропонував їй переїхати та обіцяв колосальні гроші — 24 тис. золотом. Однак Заньковецька відмовилася: “Своє рідне владно кликало до української сцени, до її скорбот і молитов”.

Завжди з теплом згадував про рідну Чернігівщину й один із найвидатніших режисерів світового кіно — Олександр Довженко. Він народився у маленькому хуторі в небагатій неписемній сім’ї, та завдяки власному таланту зміг вступити до інституту. Там вперше зустрівся з українськими книжками, які, втім, доводилося читати потай: “Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів-обрусителів краю”.

Далі життя Довженка нагадує сценарій гостросюжетного фільму. Під час визвольних змагань українського народу Довженко воював проти більшовиків, за що був відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду». У польському полоні його повели на страту, але розстріляли холостими патронами. Працював дипломатом у Польщі та Німеччині. 

З часом пробився до кіно, де і став всесвітньо знаменитим. Його «Звенигора» збирала аншлаги у європейських країнах. «Землю» в СРСР заборонили, хоча після показу в Берліні про Довженка вийшло пів сотні статей, а в Італії режисера назвали «Гомером кіно». Показати шедевр, який оспівує українське село, на Батьківщині дозволили тільки у 1958, коли в Брюсселі його включили до списку 12 найкращих фільмів в історії за версією Міжнародного референдуму кінокритиків. Згодом за один із фільмів, що “заохочував український замість радянського патріотизму” Довженку заборонили жити на Батьківщині. А коли у 1956-му він помер, то українська делегація попри ризик звинувачень в тому ж самому, привезла на прощання сніп жита, грудку рідної землі і яблука — символи України, оспівані Довженком в “Землі”.

Династія, що змінила Чернігівщину і вразила Бетховена

Чернігівщина є батьківщиною однієї з найвідоміших українських династій — Розумовських. Це прізвище може похвалитися чималою кількістю видатних особистостей, найвідомішим з яких, вірогідно, є Кирило — останній гетьман Війська Запорізького. Він докладав зусиль до розбудови автономії Гетьманщини, однак у 1764-му імператриця ліквідувала гетьманство.

Інші Розумовські також брали участь в історичних подіях. Так, наприклад, онучка гетьмана Варвара під час Наполеонівських воєн відправилася за чоловіком в армію. У битві під Аустерліцом його поранили та взяли в полон. Тоді жінка сама прийшла у табір французів, щоби піклуватися про нього та інших полонених. Це так вразило Наполеона, що він зустрівся з парою і потім саме через них передавав пропозицію мирних переговорів. Згодом подружжя багато років мешкало в Полтаві, де Варвара відкривала лікарні, притулки й Інститут шляхетних дівчат.

А от син гетьмана Андрій більшу частину життя прожив за кордоном — у Відні. Там він став одним із найкращих друзів Бетховена. Композитор навіть присвятив Андрію П’яту та Шосту симфонії, а також три струнні квартети, що отримали назву квартетів Розумовського. Крім того, у нотній бібліотеці друга Бетховен познайомився з українською музикою. Як результат — у композитора є одразу дві обробки твору “Їхав козак за Дунаєм”, а у квартетах і Восьмій сонаті використовуються мелодії українських пісень “Ой, на дворі метелиця”, «Від Києва до Лубен насіяла конопель» та “Козачок”.

Чернігівщина неодноразово доводила свою силу та незламність.

Усе тому, що українцям цього краю є що захищати — свою тисячолітню культуру, мову, якою писали й розмовляли видатні люди, та землю, яка цих людей виростила. У 2022-му Чернігівщина подолала черговий виклик своїй свободі. І подолає будь-які інші, якщо хтось колись насмілиться знову прийти сюди зі злом.

Поділитись у соцмережах

Останнє оновлення статті 16.03.2023

Дивитися також

Сумська область Це — Україна

Тут ми боремося за гідність

Саме тут люди ніколи не дозволять її забрати

Миколаївська область Це — Україна

Тут ми боремося за наші моря

Саме тут захищають не лише сухопутні кордони

Херсонська область Це — Україна

Тут ми боремося за життя людей

Саме тут героїзм перемагає зло

Some description

You cannot copy content of this page