Крим

Захоплений рай: море, гори, печерні міста й дивовижні люди Криму

За останнє десятиліття український півострів Крим найчастіше з’являвся у новинах поруч зі словами “анексія” чи “окупація”. У 2014 РФ захопила півострів і провела на ньому псевдореферендум під дулами автоматів. 

Після цього Крим перетворився на військову базу, де репресують корінні народи та незгодних із тоталітарним режимом. Увесь цивілізований світ підтримує територіальну цілісність України і чекає на деокупацію півострова. Адже заради перетворення Криму на форпост імперії Росія послідовно нищить його історію, культуру й природу. 

Тож саме час згадати дива цього унікального півострова: море, гори, печерні міста, дивовижні палаци, тісні зв’язки з половиною світу та, звісно, головний скарб — людей Криму. Людей, які обов’язково дочекаються повернення на Батьківщину.

Півострів-перлина

Крим здавна населяли різні племена та народи: гуни, таври, скіфи, половці, сармати, греки, італійці, українці, росіяни, вірмени, болгари, німці, а також три корінні народи — кримські татари, караїми та кримчаки. Понад 300 років тут процвітало Кримське ханство, яке правило не тільки півостровом, а й територіями Подніпров’я та Приазов’я. Після захоплення Криму російською імператрицею Катериною II та знищення Кримського ханства півострів і Південь України потрапили до складу Російської імперії як єдина губернія — Таврійська.

Крим залежний від постачання газу, електроенергії, продуктів, а особливо від дніпровської води. Усе це легше отримувати з півночі, з України. У 1954 році це і стало головною причиною адміністративного приєднання до радянської України Криму, зруйнованого після Другої світової війни та спустошеного депортаціями корінних народів, що призвело до геноциду кримськотатарського народу у 1944-му.

2014

Однак у 2014-му Росія здійснює спробу анексії Криму. 20 лютого на півострові починають активно пересуватися російські військові, а вже за два тижні під дулами автоматів російських військових проходить псевдореферендум про “приєднання” Криму до РФ — 18 березня Путін підписує “договір” про це, здійснюючи в такий спосіб спробу анексії півострова. Наприкінці того ж місяця Генеральна асамблея ООН підтримує територіальну цілісність України. У Криму боротьба продовжується і досі — попри серйозний ризик для життя, місцеві жителі долучаються до руху громадянського спротиву на тимчасово окупованих територіях України “Жовта стрічка”, потай розповсюджують на півострові листівки з нагадуванням, що Крим — це Україна, та розвішують у публічних місцях синьо-жовті прапори.

Для РФ контроль над півостровом — це зокрема позиція для домінування у Чорному морі, спосіб військового та економічного тиску на Україну, Румунію, Болгарію і Туреччину, загроза для Середземномор’я і навіть далі.

Але загарбницькі апетити агресора на цьому не послабшали — у 2022-му російська армія атакувала Україну з трьох сторін, включно з Півднем.

Від півострова-перлини до тоталітарного табору

За української влади ані в Криму, ані будь-де ще на території України не було жодних збройних конфліктів. Щороку півострів приваблював все більше туристів, розквітав і мирно розвивався. Скажімо, у 2011-му в центрі Криму запрацювала фотоелектрична сонячна електростанція “Перове” — на той момент найпотужніша у світі. 

Бурхливо зростали й культурні ініціативи. Ще з середини 90-х в Криму проходив масштабний фестиваль “Казантип”, який об’єднував рейв, море, спорт та іронічне ставлення до життя. Втім, після спроби анексії подія в Криму більше не проводилася. Також з півострова був змушений переїхати інший великий фестиваль Koktebel Jazz Festival, на якому в різні роки виступали Parov Stelar, Red Snapper, Kadebostany, De-Phazz, Bonobo, GusGus, Джамала та інші світові музичні зірки. 

А вже легендарний боксер Олександр Усик, який народився та виріс у Криму, заявив, що повернеться туди тільки з українськими прапорами. До речі, також родом із Криму режисер та лауреат Премії Сахарова Олег Сенцов, якого Росія в 2014-му за виступи проти спроби анексії засудила на 20 років ув’язнення. За його звільнення боролися люди по всій планеті, але це сталося лише в 2019-му.

Москва діє в Криму звичними для неї методами. Навчальні заклади та організації українців та кримських татар, корінного народу, заборонили, вільні медіа знищили, а потенційно нелояльні люди зазнають переслідувань. Натомість ці землі масово заселяються вихідцями з російської глибинки — за оцінками різних українських експертів їх завезли від 600 тис. до 1 млн.

До екології та культурної спадщини Криму Росія ставиться по-споживацькому. Поряд із екоцидом проти унікальної кримської природи історичні цінності вивозяться, а пам’ятки руйнуються. Унікальні вина 18 століття з кримських винотек відкорковуються і розпиваються.

Крим проголошений Москвою “непотоплюваним авіаносцем”. Це озброєна до зубів фортеця, форпост імперії. Для Росії півострів — це чергова безлика провінція, населена армією, поліцією, колоніальними чиновниками та російськими пенсіонерами, які користуються природними благами Криму як трофеями. 

Від хабу цивілізацій і рекреаційної перлини до обнесеної парканом військової бази, де є навіть носії ядерної зброї, — таким шляхом Росія веде Крим.

Some description

Кримські татари

У Криму століттями живуть носії унікальної культури, яких називають кримськими татарами або qırımlı. У їхньому генеалогічному дереві — кочові народи Причорномор’я, германське плем’я готів, а також греки та генуезці, які мали колонії у Криму.

Усе це сформувало незвичайну культуру, яку кримські татари пронесли крізь усі випробування — яких, на жаль, було таки багато. Наприклад, аж тричі сотні тисяч корінних жителів півострова були змушені покинути свої домівки через окупації та депортації, які зчиняла влада східного сусіда України. Спершу це сталося ще наприкінці 18 століття, коли Російська імперія атакувала півострів. Вдруге — у 1944, коли Сталін наказав депортувати кримських татар у віддалені райони СРСР — і близько половини народу загинуло. Повернутися вони змогли лише через кілька десятиліть — уже в незалежну і демократичну Україну. І втретє — після російської окупації півострова в 2014 році.

Попри все, кримські татари не забули своє коріння і точно мають що розказати й показати світу. Наприклад, першу в мусульманському світі демократичну республіку, яка була проголошена в Криму в 1917 році після розпаду Російської імперії. Це відбулося під час національних зборів — Курултаю. Однак згодом більшовики захопили Крим і придушили рух за незалежність. Наступного разу Курултай зміг зібратися лише в 1991 році, коли СРСР доживав свої останні місяці. Після окупації півострова Росією у 2014-му демократичні органи кримських татар знову були знищені в самому Криму, але збереглися у вільному світі.

В Україні продовжує діяти представницький орган кримськотатарського народу — Меджліс. Також розвиваються громадські організації, медіа, політичні платформи — усе, щоб зберегти Крим та його культуру, якою її знають та люблять його мешканці. 

Серед культурних особливостей варто згадати й унікальне вбрання, в якому різні традиції переплелися і створили щось нове й самобутнє. Взяти хоча б жіночий головний убір фес, який носили навіть маленькі діти, чи налини — незвичайне дерев’яне взуття, найбільше схоже на японські сандалі гета.

Взуття, одяг, кераміку, посуд та меблі часто прикрашає орньек — національний кримськотатарський орнамент. Настільки унікальний, що його навіть внесли в список Світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

А ще кухня! У меню кримських татар виділяється, наприклад, юфахаш — місцевий родич італійських равіолі, або фулту — традиційний десерт з листкового тіста з яблуком та горіхами. Запивають традиційно з гугумів — вишуканих кримськотатарських глеків.

Подякувати за обід варто кримськотатарською мовою: “Sağ ol”. А в ідеалі скажіть ще й фразу, яку зараз кримські татари, знову змушені покинути свою батьківщину, повторюють чи не найчастіше:Qırım – Ukrainadır!” — “Крим – це Україна!”.

Півтисячолітня велич Ханського палацу та події історичного масштабу

На півдні півострова знаходиться стародавнє місто Бахчисарай. Його назва з кримськотатарської мови перекладається як “сад-палац” — і це чудова характеристика мальовничої резиденції хана, що тут знаходиться. На початку 16 ст. її почали будувати правителі Кримського ханства з династії Ґераїв — нащадків Чінгісхана. Всередині палацово-паркового ансамблю — головна будівля, парк, мечеть, бібліотека, гарем та багато інших споруд. 

Зараз Ханський палац займає понад 4 гектари, хоча колись був вчетверо більшим. До руйнації комплексу традиційно доклали руку росіяни — після того, як вони вперше анексували Крим у 18 ст. Англійський мандрівник і професор Кембриджу Едвард-Даніель Кларк писав про це так: “У Бахчисараї росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнування і знищили цілковито цю столицю. Зокрема, ханський палац”.

Століття йдуть, а звички не змінюються. У 2017 році окупаційна влада РФ розпочала на території палацу так звані реставраційні роботи, які значно пошкодили комплекс. Наприклад, була втрачена частина історичних конструкцій Великої ханської мечеті, а оригінальну черепицю замінили сучасним покриттям. Через тимчасову окупацію півострова Україна зараз не має змоги захистити спадщину півострова. Зусилля світових організацій також не мають впливу на Москву.

До речі, про світові організації. У лютому 1945-го в Криму проходила доленосна Ялтинська конференція СРСР, США і Великої Британії. Резиденцією англійської делегації, яку очолював Черчилль, став Воронцовський палац в Алупці. І тут же проходили зустрічі голів дипломатичних відомств. За деякими даними, саме в цьому палаці домовилися скликати конференцію для заснування ООН. Так що народилася головна міжнародна організація у Сан-Франциско, але її зачаття відбулося саме в Криму.

Середньовічні замки посеред Криму

Протягом тисячоліть у Криму перетиналися чимало цивілізацій, і не завжди вони робили це заради торгівлі чи вечірок — траплялися і конфлікти. Тож на півострові у всі часи будувалися фортеці. Найвідоміша з них знаходиться в старовинному місті Судак на березі Чорного моря.

Укріплення тут зводили всі, хто тільки міг: римляни, готи, візантійці, венеціанці, генуезці, османи. У процесі відбувалися перебудови, руйнування, реконструкції, відновлення, знову руйнування і знову перебудови.

До наших часів найкраще збереглися фортифікаційні споруди генуезької колонії, зведені у 14-15 століттях. І під словом “збереглися” ми маємо на увазі площу аж 30 гектарів, два пояси оборони й атмосферу середньовічних європейських замків — адже будували все це італійці. 

Причому ми навіть знаємо чимало імен цих італійців! Річ у тім, що консули колонії призначалися з Генуї на один рік, і за цей час кожен з них мав побудувати якесь укріплення. Тож тепер на території безліч башт, кожна з яких має назву на честь топменеджера, за часів якого споруджена. Наприклад, Башта Якобо Торсело (1385-й), Башта Пасквале Джудиче (1392-й) або Башта Корадо Чикало (1404-й). Непоганий спосіб лишити свій автограф на карті.

Гори над морем, власний Великий каньйон і руйнівна мілітаризація

Одна із найзапекліших суперечок в історії — це куди цікавіше їхати у відпустку: в гори чи на море? Що ж, у Криму є і перше, і друге.

Кримські гори — це аж три майже паралельні гряди з похилими північними й крутими південними схилами. Тож візуальний стиль Криму — могутні скелі над безкраїм, але лагідним Чорним морем.

Втім, від самих гір особливої суворості — смертоносних лавин чи багатокілометрових піків — не дочекатися. Найвища вершина Криму — Роман-Кош з висотою лише 1545 метрів.

Однак не варто й недооцінювати ці гори. Тут навіть є свій Великий каньйон! Щоправда, не настільки Великий, як американський Grand Canyon, та все ж довжиною 3 км, глибиною до 320 м і з мальовничою річкою, що тече по його дну.

Проте від окупації Росією страждає навіть природа. Українські та міжнародні спостерігачі наголошують, що з 2014 року ситуація значно погіршилася: рідкісні види флори та фауни вимирають, масово вирубаються дерева, які раніше були під захистом українського закону, морський промисел неконтрольовано зростає, а природні землі безжально забудовуються. Також серйозного удару завдала мілітаризація регіону — великі території перетворилися на полігони, а лише за відкритими даними за п’ять років після окупації РФ провела в Криму близько сотні військових навчань.

Тож Крим лишається дивовижним місцем із морем, горами, власним Великим каньйоном, хоча при цьому його природа потерпає від окупації так само, як і люди.

Печери, які перетворилися на місто

З чим у вас асоціюється словосполучення “печерні люди”? З якимись далекими пращурами, які ганяються за мамонтами з перервами на сон у темних неопалюваних приміщеннях? Що ж, бувало й інакше. У Криму люди створювали цілі печерні міста, де були й будинки, і господарські споруди, і все необхідне для життя.

Найбільшим таким місцем було Чуфут-Кале. Розташоване на великому гірському плато, воно височіло над одразу трьома глибокими долинами. Те, наскільки складно ворогам було б сюди дістатися через вертикальні скелі, люди оцінили ще півтори тисячі років тому — і так з того часу й розбудовували це місце. Настільки успішно, що якийсь час в Чуфут-Кале навіть був центр Кримського ханства, а у місті функціонували монетний двір, типографія, школа, мечеті, ринок й жили тисячі людей.

Однак у середині 19 ст. з місцевих джерел зовсім зникла вода — і люди пішли. Пішли, але лишилася унікальна пам’ятка Криму — ціле печерне місто з красивою назвою Чуфут-кале.

Люди Криму

Як і будь-яка земля, Крим — це не тільки пейзажі, архітектура чи клімат, хай навіть вони такі прекрасні, як на цьому півострові. Найперше це люди. І Крим представлений безліччю видатних особистостей світового рівня, якими варто пишатися. Наприклад, тут жив знаменитий мариніст Іван Айвазовський. За шість десятиліть у мистецтві він написав не менше 6000 картин і брав участь у більш ніж 120 виставках, понад половина з яких були персональними. 

Інший видатний письменник і просвітник — Ісмаїл Гаспринський. Настільки видатний, що у 1910 французький журнал навіть висував його на Нобелівську премію миру. До речі, у талановитого батька виросла не менш талановита дочка. Шефіка Гаспринська ще 100 років тому стала ідеологинею жіночого мусульманського руху.

А скільки мов ви знаєте? Бо ще один кримчанин Агатангел Кримський, як говорять, знав 60. І скористався ними, щоби написати понад 500 наукових праць із мовознавства, літературознавства, релігієзнавства, історії, культурології тощо. На Нобеля він, щоправда, не претендував, але у 1970-му Кримського внесли до переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО.

Ну добре, а що ж із сучасністю? Молодий режисер Наріман Алієв змусив українські та європейські кінофестивалі плакати над своїм фільмом “Додому”, а Ахтем Сеітаблаєв на основі реальних подій зняв “Хайтарму” про депортацію кримських татар у 1944-му — до речі, Росія намагалася зірвати прем’єру цього фільму. Про ці ж події на переможному Євробаченні-2016 співала Джамала у своїй пісні “1944”. Це — персональна історія її сім’ї, адже про депортацію Джамала дізналася з розповідей своєї бабусі, яка пережила трагедію особисто. Після повномасштабного російського вторгнення слова цієї пісні звучать особливо влучно:

“When strangers are coming
They come to your house
They kill you all
and say
We’re not guilty
not guilty
Where is your mind?
Humanity cries
You think you are gods
But everyone dies
Don’t swallow my soul
Our souls”.

Тож за красою пейзажів Криму не варто забувати про головний скарб півострова — його людей. Тим паче, що наразі вони під загрозою. Росія продовжує репресії. Лише у лютому 2023-го у російських тюрмах померли двоє політв’язнів з Криму — Джеміль Гафаров і Костянтин Ширінг. А кримські правозахисники констатують, що у місцях несвободи перебувають щонайменше півтори сотні громадян України з півострова.

Зараз і люди, і культурна спадщина, і весь Крим переживають складні часи

Зараз і люди, і культурна спадщина, і весь Крим переживають складні часи. Тимчасова окупація півострова знову принесла сюди тоталітарні підходи — такі самі, як росіяни вже застосовували на цих землях багато разів. Втім, Крим не здається. Попри всі утиски, на півострові активно діє український рух опору, а вимушені переселенці з Криму продовжують боротьбу за його звільнення. Тепер — і зі зброєю в руках. Світ має підтримати цю боротьбу, щоби слова “анексія” і “окупація” більше ніколи не звучали в жодній з країн планети.

Усе почалося тут і завершиться тут — Крим буде деокупований і повернеться додому, адже Крим — це Україна.

Поділитись у соцмережах

Останнє оновлення статті 16.03.2023

Матеріал підготовлено у співпраці з Максимом Майоровим (Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки)

Дивитися також

Рівненська область Це — Україна

Тут ми боремося за кохання

Саме тут кохання має своє місце сили

Чернігівська область Це — Україна

Тут ми боремося за давню історію

Саме тут українське коріння сягає тисячі років

Сумська область Це — Україна

Тут ми боремося за гідність

Саме тут люди ніколи не дозволять її забрати

Some description

You cannot copy content of this page