Херсонська

Що ви знаєте про Херсон? Єдиний обласний центр, який РФ вдалося тимчасово захопити ще на початку повномасштабної війни — і кадри щасливих людей з українськими прапорами, які вітали Збройні Сили України під час звільнення від окупантів у листопаді?

Що ж, додамо трохи контексту про ці землі. Найбільша пустеля Європи, велична річка Дніпро й одразу два (навіть два з половиною!) моря. Грандіозний заповідник з 3000 видів тварин і незвичайні озера. Все це — Херсонська область, регіон на Півдні України, який продовжує боротися за свою свободу, як і колись — у 1991-му понад 90% мешканців регіону проголосували за незалежність України.

Херсонська область продовжує боротися за свою свободу.

Фортеця з козацькими генами

Херсонщина — частина легендарного Дикого поля, де здавна жили, воювали й торгували найрізноманітніші народи. Століттями тут проносилися скіфи, сармати, гуни, греки, хозари, монголи, а причорноморські степи стали геолокацією зухвалості, небезпеки та вільного життя. А ще, звісно, тут завжди були українці. Скажімо, у 1851-му росіяни провели на Херсонщині перепис, де національність визначали за мовною ознакою. Українці становили переважну більшість населення — понад 700 тис. Другою за чисельністю нацією стали молдавани — 75 тис., далі євреї, німці та потім — росіяни.

Перша згадка про козаків в історії якраз пов’язана з Херсонщиною — у 1492 році вони напали тут на судно, на що кримський хан потім скаржився у своїх листах. Згодом козаки почали облаштовувати у Дикому полі укріплення й поселення. Освоювали вони не тільки степ, а й море — цілі флотилії козацьких човнів, чайок, випливали з гирла Дніпра і були грізною загрозою турецьким містам.

Ймовірно, саме на місці старого козацького форпосту наприкінці 18 ст. побудували Херсонську фортецю. Для свого часу це була досить потужна та новаторська споруда, що грізно височіла на березі Дніпра, готова зустріти ворога залпом зі 220 гармат.

Природні дива: озера і пустелі

Море — це завжди хороша ідея. Хоча стоп, а якщо його називають Гнилим і це взагалі-то не море? І все одно це залишається гарною ідеєю. Тому що Гниле море — це інша назва Сивашу — дивовижної системи з одинадцяти мілких солоних озер.

Через особливості місцевості вода цих озер надзвичайно солона, чим нагадує ще одну знамениту водойму з не надто позитивною назвою — Мертве море. І до повномасштабної війни люди тут так само залюбки вовтузилися у лікувальних грязях, що допомагають у лікуванні захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, нервової та серцево-судинної систем або використовуються в косметиці. Ну а місцеву йодовану сіль вживають не тільки для їжі, а й проти захворювань щитоподібної залози.

Особливу увагу у Сиваші привертає Лемурійське озеро, яке ще називають Рожевим. Друга назва наочно пояснює, чим же це озеро унікальне — завдяки крихітним водоростям вода у ньому рожева. Тож хай Сиваш іноді й називають Гнилим морем, та свіжість вражень від нього гарантується.

Є на Херсонщині й зовсім інші природні дива. Температура поверхні до 70 градусів Цельсія, піщані бархани та дощі лише по великих святах — такого можна очікувати десь в Африці чи на Близькому Сході.

Однак ні, мова про унікальне місце фактично в центрі Європи — найбільший піщаний масив цієї частини світу — Олешківські піски.

Ще 200 років тому тут буяла степова рослинність й навіть росли дерева. Але на початку 19 ст. в Херсонській області почали масовий випас овець. Мільйонні отари просто з’їли та витоптали всю зелень, а степ перетворився фактично на пустелю.

Тепер ці 1620 квадратних кілометрів піску дивують своїм існуванням посеред мальовничого степу, і вкотре доводять, що Україна — місце дивовижне. Адже де ще можна побачити пустелю посеред Європи?

Бої за Херсонщину почалися з перших же днів повномасштабного російського вторгнення. Міста й села потерпали від ракетних ударів, а з Криму йшли багатокілометрові колони бронетехніки. Річ у тім, що навіть після спроби анексії у 2014 році півострів був тісно пов’язаний з материковою Україною, тож однією з цілей вторгнення стало загарбання українських земель навколо нього.

1 березня 2022-го за значної переваги в техніці та піхоті російська армія прорвала оборону Херсона. Втім, місто не здалося — навіть озброєні окупанти й танки на вулицях не завадили херсонцям виходити на багатотисячні мітинги під гаслом: “Херсон — це Україна”. У відповідь окупанти стріляли по натовпу та розганяли мирні протести вибухами гранат.

Крім того, росіяни моментально почали нищити українську культуру — розпочали навчання російською, конфісковували книжки й запроваджувати російську валюту. Проукраїнські містяни зазнавали жорстоких репресій, часто люди просто зникали. Фактично українців Херсону намагалися оперативно перетворити на росіян, змусити відмовитися від усього українського. Попри смертельну небезпеку, не зламали місцевих і тоталітарні звички росіян — на Херсонщині розгорнувся потужний партизанський рух.

Ще одним злочином окупантів стала примусова депортація українців на окуповані РФ території, яку вони проводили під гаслом “евакуації” заради безпеки.

Але все ж 11 листопада 2022-го після 256 днів окупації Збройні сили України звільнили Херсон. Вулиці заповнили щасливі люди з синьо-жовтими прапорами в руках, які вони з ризиком для життя зберігали під час окупації, очікуючи на повернення України.

Частина території області все ще окупована, її землі є найбільш замінованими в Україні, а Херсон перебуває під постійними обстрілами. Однак місцеві українці точно знають, що Херсонщина — це Україна. І жоден агресор ніколи не зможе цього змінити.

У якій історії можуть об’єднатися древні греки, Ейфель, дельфіни й грязі? Ну, наприклад, в історії чорноморського острова Джарилгач.

Цей найбільший острів України займає площу 56 квадратних кілометрів, однак вважається ненаселеним. Втім, попри це, життя тут кипіло в усі часи. Легенди про мальовничий острів переповідали ще в античні часи, а свої кургани тут лишали скіфи, сармати й інші народи.

200 неглибоких лиманних озер завжди приваблювали мандрівників своїми цілющими грязями, а на острові й навколо нього можна зустріти дельфінів, креветок і два десятки видів крабів. А ще — людей. Хай острів офіційно і ненаселений, та він є одним із центрів дикого туризму, тож іноді саме Джарилгач можна назвати своєрідною філією Burning Man в Східній Європі.

Ну а роздивлятися всю красу острова найкраще зі старовинного 25-метрового маяка, який побудували тут у 1902 році.

Довгий час місцеві навіть вірили, що спроєктував його сам Александр Гюстав Ейфель, творець знаменитої вежі свого імені. Хай там як, маяк вийшов чудовий і точно сподобався б і древнім грекам, і скіфам, і сарматам, і, звісно, більш сучасним гостям цього унікального острова — Джарилгача.

Про який найдивніший пам’ятник ви чули? У Херсонській області є кандидат на цей титул — тут існує скульптура на честь кавуна!

Річ у тім, що Херсонщина — знаменитий аграрний край, де вирощують різноманітні види смакоти: помідори, цибулю, перець, капусту, баклажани.

Але флагман сільського господарства області — саме кавун.

Щороку вантажівки та баржі з цією соковитою ягодою (так, якщо що, кавун — це саме ягода!) розходяться в різні боки, щоби люди по всій Україні та за кордоном відкусили великий шмат і сказали: “Ого, як смачно!”

Тож не дивно, що ще у 1988 у Херсонщині встановили аж чотириметровий артоб’єкт — пам’ятник кавуну. Незвичайну скульптуру всі полюбили, і тепер побачити її можна навіть у кіно — наприклад, в чудовому фільмі “Вулкан” про фантасмагоричне життя Півдня України після окупації Криму та початку гібридної війни з РФ.

Через російську окупацію 2022-й став першим роком за багато десятиліть, коли херсонські кавуни так і лишилися на Херсонщині, хоча до того щороку підкорювали ринки України та інших країн. Втім, після успішного контрнаступу українців саме ці плоди стали одним із символів теплої зустрічі земляків — їх витягали із запасів і дарували бійцям ледве не через кожні кілька метрів.

А коли до Херсона за кілька днів після деокупації приїхав президент, його спитали: “За вашою спиною зараз річка Дніпро, і вони (російські війська. — Ukraine.ua) дуже близько. Ви могли просто записати звернення з Офісу Президента, але ви тут. Чому?” Володимир Зеленський не без іронії відповів:

“Ну а як же херсонські кавуни?”

Пам’ятаєте історію про Олешківські піски? Одним із головних власників мільйонних отар, що фактично з’їли степ, перетворивши його на піщаний масив, був німець за походженням Фрідріх Фальц-Фейн. Втім, навряд чи він дійсно хотів бути креатором пустелі, оскільки природу насправді дуже любив. Настільки, що навіть створив найбільший степовий заповідник Європи!

З кінця XIX століття поблизу Чорного та Азовського морів на 330 тис. кв. км вільно гуляють дивовижні тварини — від зебр, верблюдів і коней Пржевальського до бізонів та екзотичних птахів. Це — Асканія-Нова, унікальний заповідник зі столітньою історією. До речі, помітили слово “вільно” у першому реченні цього абзацу? Так, звірі Асканії-Нови пересуваються заповідником так, як хочуть самі.

Однак повномасштабне вторгнення змінило все не тільки для людей, а й для тварин. Зоозахисники почали говорити про екоцид — на території міжнародно визнаного заповідника окупанти тримають бронетехніку, а звірі налякані постійними польотами авіації на наднизьких висотах. На жаль, потурбуватися про унікальну природу там вдасться лише після деокупації.

Херсонщина — регіон, де можна побачити одразу два моря за один день. Чорне омиває береги на заході області, а Азовське — на сході. І моря ці унікальні.

У Азовського, наприклад, чимало рекордів. Щоправда, вони не з тих, якими водойми зазвичай пишаються: наймілкіше, найменш об’ємне, найвіддаленіше від океану.

Є свої унікальні особливості й у Чорного моря. Наприклад, газована вода! Щоправда, на звичні нам пляшки у супермаркеті це не схоже — річ у тім, що нижче рівня в 150-200 метрів вся вода цієї водойми насичена сірководнем. Через це на глибині немає практично жодного життя.

А ще цілком можливо, що народження Чорного моря було настільки ефектним, що люди пам’ятають його досі. За гіпотезою двох американських геологів, ще 7500 років тому на його місці було глибоке прісноводне озеро. Однак потім рівень світового океану виріс, і солона вода прорвала Босфор, ринувши вниз колосальним водоспадом.

Саме цей потік за наступні кілька років утворив Чорне море — а ще, можливо, лишився в пам’яті багатьох народів легендою про Всесвітній потоп. Здається, це непоганий кар’єрний зліт — від звичайного озера до моря, історію якого пам’ятають тисячоліттями.

Сам Херсон — теж місто на воді.
Настільки, що в ньому аж два порти — річковий і морський. І ще в скарбничку незвичайності — морський порт у місті є, а от самого моря — немає. Втім, воно знаходиться всього в 95 км від цього місця, тож через Дніпро сюди заходять і великі судна, а інфраструктура дозволяє переміщати вантажі автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом.

А ще в Херсоні не тільки гостинно приймають будь-які судна, але й будують свої. Скажімо, херсонський завод «Палада» у мирні часи будує сучасні судноремонтні плавучі доки, що експортуються до багатьох країн світу — від Південної Африки чи Єгипту до Японії, Мальти чи Південної Кореї.

Херсонщина — край, за який точно варто випити вина. Особливо якщо це вино, яке зібрало десятки нагород на міжнародних виставках й вже понад 125 років підвищує настрій усім охочим.

Виноробне господарство Трубецького — єдине історичне шато України. Перші виноградники тут заклали ще у 1896 році, а вже у 1900-му вино звідси завоювало гран-прі на Всесвітній виставці у Парижі. Згодом воно підкорило і Лондон — “Оксамит України”, “Перлину степу” і “Наддніпрянське” поставляли до королівського двору Великої Британії.

Продукція Трубецького продовжує вигравати призи й в наші дні. Зараз тут вирощують каберне совіньйон, мерло, піно нуар, каберне фран, пті вердо, сіра, мальбек, шардоне, рислінг, аліготе та піно блан, а винами з цих уславлених сортів насолоджуються по всьому світу.

Точніше, насолоджувалися. Виноробня потрапила під окупацію майже одразу після повномасштабного вторгнення Росії. Агресори повністю розграбували колекцію вин, яку українці збирали поколіннями. Також були вкрадені обладнання та меблі, і навіть після звільнення Херсону виноробня перебуває під постійними обстрілами.

Втім, саме це звільнення показало значення господарства Трубецького для українців — співробітники виноробні розповідали, що отримали сотні повідомлення з усієї країни, де люди відкорковували їхні вина з найкращого приводу — свободи. Свободи спочатку Херсону, а згодом — і всієї України.

Це регіон, який у мирні часи міг по праву пишатися своєю історією, культурою, природою. А тепер може пишатися ще й своєю незламністю. Навіть у страшні дні окупації українці тут не здалися і продовжують боротися за свою землю. І, врешті-решт, крок за кроком перемагають.

Дивитися також

Одеська область Це — Україна

Тут ми боремося за єдність

Саме тут зустрілися люди з усього світу, щоби повернути мир

Тернопільська область Це — Україна

Тут ми боремося за серця

Саме тут у минулому й зараз людям серце підказувало шлях

Хмельницька область Це — Україна

Тут ми боремося за нашу волю

Саме тут наша воля незламна, як мури прадавніх замків

Херсонщина: рожеві озера, пустелі й незламні люди Півдня України

Херсонська область продовжує боротися за свою свободу.

Фортеця з козацькими генами

Природні дива: озера і пустелі

Вільні українські землі

“Ейфель” на ненаселеному острові

Один із найдивніших пам’ятників світу

Зебри в українському степу

Українські моря і Всесвітній потоп

Виноробне господарство Трубецького

Херсонщина

Дивитися також

Тут ми боремося за єдність

Тут ми боремося за серця

Тут ми боремося за нашу волю