Луганська

Луганщина: край козаків, промисловості, древніх обрядів та сучасної культури

Луганщина — регіон на Сході України. Ще кілька століть тому унікальна суміш з природних багатств, козацьких пошуків нових місць і західноєвропейських інвестицій утворила тут унікальний край. Промислова потужність поєднувалася з культурними пошуками, а стародавні традиції — із креативністю в кулінарії.

У 1991-му 84% жителів Луганщини підтримали відновлення незалежності  України на референдумі. Однак саме ця область ще в 2014-му зіткнулася з російською агресією, і велика частина Луганщини досі є тимчасово окупованою. Усі ці роки українська культура та історія тут послідовно знищуються, а сотні тисяч мешканців Луганщини були змушені покинути свої домівки. Втім, Україна продовжує боротьбу за свої землі й своїх людей — і Луганщина обов’язково буде звільнена.

Some description

Місто промисловості та культури

Ще на початку 16 ст. в цьому регіоні з’явилися численні поселення українських козаків. Згодом всі вони об’єдналися в Кальміуську паланку — найбільшу у Війську Запорізькому. А на місці сучасного Луганська знаходилося козацьке поселення Кам’яний Брід. Наприкінці 18 ст. тут будують ливарно-гарматний завод. 

Нащадки козаків зі старих поселень, будівельники заводу та селяни, яких звезли для допоміжних робіт, врешті, сформували населення міста, яке тепер відоме під назвою Луганськ. Серйозний внесок в розвиток та індустріалізацію регіону зробили іноземці — наприкінці 19 і на початку 20 ст. інвестори та промисловці з Бельгії, Франції, Великої Британії, Німеччини та Швейцарії вклали в Луганщину та Донеччину понад 800 мільйонів золотих франків.

За ці два віки головне місто Луганщини встигло пережити бурхливий розвиток і періоди економічного піднесення. У 20 ст. Луганськ став важливим центром промисловості, зокрема вугільної, металургійної та машинобудівної, а на початку 21 ст. в місті працювали 87 великих підприємств. Це було одне з найбільших міст на Сході України з населенням понад 400 тис. людей. 

9 березня 2014-го в місцевому арткафе відбувся Шевченко-фест на честь дня народження Тараса Шевченка — головного письменника в історії України. У той же день проросійські сили увірвалися до Луганської обласної державної адміністрації.

До того в місті на знак солідарності з київським Майданом майже щодня проходили мітинги за мир та єдність України, які навіть взимку збирали до двох тисяч учасників. Втім, уже скоро почалися перші напади на українських активістів. А на початку березня почалися і перші великі проросійські акції. Як згадують очевидці, багато хто з їх учасників погано орієнтувався на місцевості й розмовляв із російським акцентом. У 2022 році область уже майже повністю була окупована армією РФ.

Нині на окупованих територіях немає жодного шкільного класу з поглибленим вивченням української, а викладають за російською програмою. Усе це — елемент послідовної політики спочатку Російської імперії, потім СРСР, а тепер і Росії зі знищення української культури. Хоча ще у 1959-му під час перепису українську мову назвали рідною 87,5% мешканців Луганської області.

Через окупацію частини Луганської області місто зазнало катастрофічних збитків. Значна частина жителів була змушена полишити свої доми та переїхати на підконтрольні Україні території. Покинули місто й культурні інституції та місцевий футбольний клуб “Зоря”. 

Десятки тисяч луганчан продовжують вільно жити та працювати в інших куточках України. Однак чекають на повернення рідного міста до Батьківщини.

 

Одяг, що став символом України

Вишиванка — це традиційний український національний одяг, який відрізняється багатим оздобленням та характерними деталями крою. Це сорочка, яка зазвичай має рукави, вишивку на комірці та грудях, а також багато декоративних елементів, таких як ґудзики, оборки, мережки. Стиль і техніка виконання вишиванка залежить ще й від регіону. 

Луганська теж має свої особливості та характерні риси. Зазвичай в її основі геометричні мотиви, рослинні орнаменти, а візерунки часто роблять грубою ниткою, що створює ефект рельєфності. Кожен елемент має не тільки декоративне значення, але й символічне. Наприклад, білий колір може символізувати чистоту, чорний — смуток, а червоний — любов та пристрасть. На Луганщині вишиваний одяг здавна мав популярність — безліч орнаментів можна знайти на архівних фото ще на початку 20 ст.

Вишиванки є одним із ключових символів української культури та ідентичності. Дотепер їх надягають на святкові та релігійні заходи, але все частіше носять і в повсякденному житті. Вишиванки стали й частиною високої моди — їх одягали Діта фон Тіз, Демі Мур, Мей Маск, Кетрін Зета-Джонс, Гелен Міррен і навіть робот Софія.

Втім, Луганщина може пишатися не лише традиційним одягом. У 2015 році кілька львівських підприємців пішли з ІТ, щоби виробляти яскраві шкарпетки. Бренд “Dodo Socks” швидко набирав обертів, а щоби збільшити обсяги, засновники домовилися з панчішною мануфактурою в Рубіжному на Луганщині. Врешті шкарпетки, які придумали на Заході України, а виробляли на Сході, стали надзвичайно популярні. У 2017-му саме “Dodo” українська делегація подарувала Джастіну Трюдо — прем’єр-міністру Канади й великому шанувальнику шкарпеток з яскравими принтами.

Однак у травні 2022-го Росія захопила Рубіжне. Усе обладнання мануфактури було знищене й розграбоване. У червні Рубіжанська панчішна мануфактура разом із 15 робітниками з родинами перемістилася на Львівщину. Зараз вони відновлюють виробництво і планують також в’язати махрові шкарпетки, зокрема для військових.

Видатні люди Луганщини

На Луганщині завжди народжувалися талановиті люди, які розвивали світові науку, літературу, мистецтво. А ще — плекали любов до України, через що часто потерпали.

Ось лише кілька із багатьох схожих історій часів СРСР. Літературний критик і поет Іван Світличний через свою громадянську позицію втратив роботу, був під постійним стеженням, а врешті отримав 12 років позбавлення волі. Письменник та правозахисник, перший голова Української Гельсінської Групи та герой війни Микола Руденко провів за ґратами понад 10 років за звинуваченням в антирадянській пропаганді. Письменника Василя Голобородька вигнали з інституту тільки за те, що він показав знайомим текст іншого українського дисидента Івана Дзюби, а його твори забороняли друкувати десятиліттями. 

Продовжують боротися за свободу й нові покоління луганчан. Одним з головних письменників сучасної України вважається Сергій Жадан, який народився й провів дитинство у Старобільську Луганської області.

Автора 15 поетичних збірок, п’яти романів, безлічі перекладів знають по всьому світу. Скажімо, роман «Ворошиловград» переклали й видали у Німеччині, Угорщині, Польщі, Франції, Білорусі, Італії, Латвії, США, Нідерландах, Словенії та Грузії. «Месопотамію» — у Польщі, Німеччині, США, Італії, Данії, Латвії. «Інтернат» — у Німеччині, Білорусі, Румунії, Польщі, Північній Македонії, Данії, США та Литві. 

У 2022-му письменник отримав Премію миру німецьких книгарів «за видатну творчість і за гуманітарну позицію, із якою він піклується про людей під час війни й допомагає їм, ризикуючи своїм життям». Ну а Польська академія наук у 2022-му номінувала літератора на Нобелівську премію з літератури — Жадан вже кілька років серед фаворитів цієї нагороди.

Талановита людина талановита в усьому — фраза, яку Жадан наочно підтверджує, адже є ще й вокалістом панк-гурту «Жадан і Собаки», який регулярно виступає в Україні та Європі.

Ну а Артур Пройдаков з тимчасово окупованого міста Кадіївки в Луганській області — фактично живе підтвердження того, що Луганськ — це Україна. Адже саме цей вчитель української мови виграв Global Teacher Prize Ukraine 2021 — нагороду найкращому педагогу року. Достойний нащадок Бориса Грінченка — українця, який ще понад 120 років тому саме на Луганщині уклав чотиритомний словник української мови — найповніший на той час.

Скульптури родом зі стародавніх часів

У 2010 році провели конкурс “Дива Луганщини”, метою якого було обрати найцікавіші об’єкти та пам’ятки краю. Перше місце з великим відривом зайняв Парк-музей кам’яних баб. 

На території Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка знаходиться унікальна колекція антропоморфних скульптур. Деяким із них — кілька тисяч років, однак більшість датуються 11-13 ст. Тоді їх ставили по всій Україні половці — кочовий народ, що тоді жив на цих землях. Для фігур обирали місця на найвищих ділянках степу — пагорбах і курганах — та присвячували предкам.

Загалом в Україні знайдено кілька тисяч кам’яних баб, а найбільші колекції — у Дніпровському історичному музеї та в Луганську. Просто неба тут стоять 68 унікальних фігур, які століття тому створювали люди, які тоді населяли Луганщину — щоби ті, хто живе тут зараз, пам’ятали про свою давню історію.

Стародавні обряди

Луганщина — край, де збереглися автентичні українські традиції. Серед найцікавіших, наприклад, стародавній обряд випікання різки. На весілля в селах регіону і досі створюють так зване весільне дерево. Для цього зазвичай беруть ароматну гілку вишні, ліплять на неї шматочки солодкого тіста, запікають, а потім прикрашають квітами, ягодами калини, шишками, кольоровими стрічками. Увесь процес супроводжується піснями й заговорами на щастя для молодят. А під кінець весілля різку розбирають та дарують гостям.

А у вже згаданому переліку елементів нематеріальної культурної спадщини згадуються й інші автентичні обряди Луганщини — як-от лозоплетіння, випікання хліба, автентичні пісні. Через окупацію стародавні традиції втрачаються, однак Україна докладає усіх зусиль, щоби зберегти оригінальну культуру Луганщини.

Готель, який здався надто українським

Найкращим готелем Луганська вважається “Україна”, який до 1991-го називався типово для СРСР — “Жовтень” на честь Жовтневої революції. А історія будівлі — показова для своїх часів. 

Побудували шестиповерхову споруду у 40-х роках 20 ст. за проєктом знаменитого архітектора Йосипа Каракіса. Фасад з цегли прикрашений своєрідним мозаїчним “килимом”. Він нагадує художні традиції, якими архітектор у дитинстві пройнявся на Поділлі, та перегукується з українським модерном.

За ефектну будівлю, що прикрасила центр Луганська, Каракіса похвалили в Академії архітектури. Однак вже за рік піддали там же нищівній критиці. Нібито готель став проявом “буржуазного націоналізму” та космополітизму архітектора. У сталінські часи такі ярлики загрожували серйозною небезпекою. Каятися Каракіс не захотів — і був звільнений з роботи. Пізніше він зізнався, що йому пощастило — замість звільнення для талановитого архітектора готували заслання в табори.

Унікальна кухня від капусняку до шахтарського торту

Луганська область славиться старовинними рецептами, які передаються з покоління в покоління. Серед них, наприклад, павлівський капусняк з рибою. Зазвичай його подають на свята чи толоки, коли гуртом працювати збиралося все село. Аналогів капусняку багато в різних країнах, але цілком імовірно, що його батьківщиною є саме Україна. Основним інгредієнтом цієї традиційної першої страви української кухні є квашена капуста — саме вона надає супу особливий кислуватий смак. Кілька років тому спеціальна комісія внесла павлівський капусняк до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Іншим старовинним українським рецептом в цьому переліку є куліш. Козаки майже щодня варили його в походах, а потім розносили цей рецепт по всій Україні. Багатші сім’ї зазвичай готували цю страву з пшона на м’ясному або рибному бульйоні, у бідніших куліш був пісним. У наші часи рецепт поширений навколо луганського міста Новопсков, де характерне приготування цієї страви зі свининою. А головна умова — куліш готується на вогні просто неба.

Ну а вибір десерту на Луганщині для українців очевидний. Перший директор місцевої кондитерської фабрики колись побував у європейських кондитерських, де побачив вишукані цукерки, у яких багато горіхів і шоколадної глазурі. Коли повернувся, то створив торт, який назвали Шахтарський. Легендарний десерт готувався без борошна — тільки шоколад і багато горіхів. Шахтарський торт швидко став для регіону культовим, його купували для подарунків і брали у поїздки як сувенір. Втім, зараз фото цього десерту в соцмережах сповнені ностальгією луганчан.

Після початку гібридної війни у 2014-му керівництво кондитерської фабрики перевезло 150 сімей своїх працівників на підконтрольну Україні територію. Обладнання вивезти не вдалося, однак виробництво запустили фактично з нуля. Нині 62 луганчани продовжують працювати на виробництві та в головному офісі в Києві.

Трагедія Луганщини вразила весь світ.

Значна частина області зараз перебуває в тимчасовій російській окупації. Усе українське безжалісно знищується та забороняється, а окупація приносить занепад, злочинність і безкарність. Луганчани, які були змушені тікати від окупації, продовжують сьогодні боротися за свою землю разом з усіма українцями. І ця боротьба продовжуватиметься, поки кожен, хто на якийсь час втратив свій дім там, не зможе нарешті до нього повернутися.

Поділитись у соцмережах

Останнє оновлення статті 16.03.2023

Матеріал підготовлено у співпраці з Максимом Майоровим (Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки)

Дивитися також

Тернопільська область Це — Україна

Тут ми боремося за серця

Саме тут у минулому й зараз людям серце підказувало шлях

Черкаська область Це — Україна

Тут ми боремося за українську мову

Саме тут народився автор слів “Борітеся — поборете”

Хмельницька область Це — Україна

Тут ми боремося за нашу волю

Саме тут наша воля незламна, як мури прадавніх замків

Some description

You cannot copy content of this page