Львівська

Львівщина знаходиться на Заході України та є одним з головних культурних центрів України. Статус цілком пасує регіону та відображає його роль у спільній зі світом історії. Ця земля – один суцільний мур, що продовжує захищати, надихати, об’єднувати й підтримувати. З чого він та хто за ним стоїть?

Після занепаду Києва в результаті монгольської навали, Галицько-Волинське князівство стало новим центром політичного та економічного життя та важливим етапом в історії української державності. У цей час на арену виходить король Русі Данило Галицький. Заручившись підтримкою Папи Римського, він намагався створити європейську коаліцію, щоб захистити європейські кордони та не дати монгольській орді просунутися на Захід.

З того часу пройшло майже 800 років — і ось Львівщина тримає східні кордони ЄС і НАТО – тільки тепер від іншого загарбника.

Мури Львівщини

Ось Олеський замок – стоїть на пагорбі, помітний ще з траси Київ-Чоп. Перша згадка 1327 року, його збудував син галицько-волинського князя Юрія I Львовича. Замок часто атакували, змінювали й перебудовували. Пробували захопити чи надати ренесансного шарму.

Ще один замок – Золочівський. Не переплутайте китайський павільйон з палацом, бо це лише додаткова оздоблювальна споруда – там зараз Музей східних культур.

Сам замок двоповерховий, стоїть поруч. Збудований як фортеця – зміцнений валами, равеліном і бастіонами, попереду має рів з перекинутим через нього мостом. У самому замку і портали, і таємний хід, і туалети з давньою системою каналізації. А на подвір’ї лежить велика кам’яна брила з криптограмою та отвором – якщо покрутити пальцем, кажуть, каменюка здійснить бажання.

Перша будівля міста після замку

Що б це могло бути? Церква, звісно. Церкву Святого Юра збудували одразу ж після замку. Будувалась за ініціативою митрополита Атанасія Шептицького та під керівництвом німецького архітектора Бернарда Меретина.

Роздивіться весь ансамбль: собор, митрополичий палац у стилі рококо, митрополичі сади, дзвіницю з найстарішим в Україні дзвоном 1341 року, огорожу з двома брамами.

Тоді ж будували й Домініканський собор. Собор встиг побувати і палацом, і музеєм атеїзму, і складом. Поруч, у Музеї історії релігії, чимала колекція Біблій – зокрема Острозька Біблія 1581 року.

А що з представниками інших конфесій?

У Львові є храм Вірменської церкви, єдиний храм Вірменської апостольської церкви на Заході України. Храм належить до Світової спадщини ЮНЕСКО, він має унікальну конструкцію купола – спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків. У дворі є перенесені рештки вірменського цвинтаря, найстарішим надгробним плитам близько 600 років.

Польська катедра – єдина вціліла після пожежі 1527 року готична пам’ятка архітектури, ще й зображена на логотипі Львова. Церква Андрія – форпост. Гарнізонний храм проводить нічні екскурсії у підземеллях.

Як і колись, з початком повномасштабної війни храми знову стали сховком для людей. Волонтерським штабом, тимчасовим притулком, місцем, де можна знайти мить спокою.

Прошу пана, це часом не у вас Микола Коперник вчився? Ага, у нього. Знайомтесь – Юрій Дрогобич науковець епохи Відродження, освітній діяч, поет, філософ, астроном та астролог. Доктор медицини та філософії. Ректор Болонського університету та вчитель Миколи Коперника. А це всього 1478 рік.

Що змінилось з того часу? Ось на початку 2023 року медики у Львові провели унікальну 16-годинну операцію з пересадки легенів. І це в той час, коли країна регулярно переживає масовані ракетні обстріли, спрямовані знищити українську енергосистему.

Від початку повномасштабного вторгнення у Львові діє Національний реабілітаційний центр “Незламні“, де надали допомогу понад 11 тис. поранених українців, серед яких 350 – діти.

І зараз у львів’ян є чому повчитись. До війни у Львові працювало близько 30 000 IT-спеціалістів. Це третє місце в Україні, після Києва та Харкова. Тут народились та мають основний штат SoftServe, Intellias, ELEKS. На організовану львівським кластером міжнародну техконференцію – IT Arena, щороку приходило близько 4 тис. осіб. Переможемо — і буде більше. Завітаєте?

Львів – місто зустріч багатьох людей та багатьох ідей. І є у Львові місце, де цим ідеям дуже добре живеться. Поруч Стрийського парку розташовано Колегіум Українського католицького університету (УКУ) – масштабний формаційний простір для студентів, спроєктований за моделлю living learning community – спільноти, що живе і навчається разом. УКУ успадкував і продовжує наукову діяльність Греко-Католицької Богословської Академії, яку у 1928-1929 роках створив митрополит Андрей Шептицький.

А ще, попри російські обстріли та інші перешкоди для навчання, Львів став Європейською молодіжною столицею 2025.

Біля головного входу до некрополя стоїть кам’яний чоловік та двоє собак біля нього. За легендою, собаки медика Йозефа Івановича після його смерті пішли за процесією, залишилися на могилі й самі померли. І це не єдина історія Личаківського некрополя.

Личаківський некрополь – один з найстаріших в Європі. Тут поховано близько 400 тисяч людей, а найстаріша надмогильна плита датована 1675 роком. Тут знайшли місце спочинку чимало видатних діячів минулого у різних сферах – культури, науки, політики.

На цвинтарі розбили доріжки та алеї, висаджували дерева. Навпроти цвинтаря розміщувалися майстерні скульпторів. Не дивно, що поступово Личаківський став таким собі музеєм надмогильної скульптури й архітектури, пам’яткою садово-паркового мистецтва і спокійним місцем для прогулянок.

Тут похований Володимир Івасюк – український композитор і поет, автор відомих пісень «Червона рута», «Водограй». Один з основоположників української естради. Івасюка вбили радянські спецслужби, його смерть стала переломною для всієї української попсцени.

Зараз на Марсовому полі, що прилягає до Личаківського цвинтаря, ховають героїчних українців, які загинули на полі бою, захищаючи Україну від російського терору з 2014 року. Мешканці міста, яке отримало ім’я на честь Лева, успадкували левовий характер.

У Львові кава з’явилась не випадково – завдяки Юрію–Францу Кульчицькому. Він навчив кавувати не тільки Львів, але й цілу Європу.

Коли Кульчицький відзначився у Віденській битві та врятував містян від турецької навали, обрав собі у нагороду 300 мішків кавових зерен. Потім ходив Віднем і частував перехожих кавою з турецького кавника. Чорна кава віденцям не сподобалась, тож Кульчицький придумав додавати до неї цукор і молоко – так з’явився рецепт “кави по-віденськи”.

Для львів’ян кава стала ритуалом, а кав’ярні – місцем, де можна потеревенити на інтелектуальні, мистецькі чи політичні теми. А їх у Львові безліч – понад 800 кафе та ресторанів. А після повномасштабного вторгнення сюди переїхали та знайшли своє місце заклади з Херсона, Києва, Одеси, Харкова та інших міст.

Від ключових будівель міста, до цілих районів: архітектор, який не просто будував будинки, а продумував цілий комплекс – що на території, як під’їхати, чим озеленити.

Іван Левинський – дуже цікава постать в історії архітектури і містобудування Львова початку 20 ст.

А починав з маленького проєктно-технічного бюро.

На його фабриці виробляли все необхідне для будівництва: штучний камінь, кахельні печі і майоліку, вироби з гіпсу, столярні, теслярні та слюсарні вироби, дахівку, добували пісок. Функціонувала система гуртових складів, магазинів, тартак, навіть житлові споруди для працівників. Левинський замкнув виробничий ланцюжок – від архітектурного проєкту до здачі об’єкта. І звісно став власником цілого будівельного холдингу.

Головний залізничний вокзал, готель “Жорж”, Львівська торгово-промислова палата (прокуратура), Оперний театр. І одночасно з Оперним театром – ще понад 200 об’єктів. Під час будівництва театру Левинський одним із перших у Європі використав залізобетонні конструкції для зведення фундаменту.

Як впізнати роботи Левинського? Шукайте декоративну кераміку з гуцульськими мотивами. Це його спосіб продемонструвати, як ар-деко чи модерн органічно поєднується із національним українським колоритом.

Давньоруський оборонний комплекс – Тустань, пам’ятка природи та вершина майстерності тогочасних будівельників. Фортеця була оборонним, митним та адміністративним центром. Тут проходив соляний шлях, що вів з Дрогобича до Закарпаття та Західної Європи.

Щодо соляного шляху й Дрогобича – тут поклади солі сформувалися ще 15 млн років тому. Перша писемна згадка про Дрогобицьку солеварню збереглася з 1390 року й відтоді технологія виготовлення практично не змінилася.

Фактично Дрогобицька солеварня – найстаріше промислове підприємство в Україні. І досі працює, бо щодня виробляє приблизно 700 кг солі. Така ось підтримка східного друга «Артемсіль», про якого можна прочитати у тексті про Донеччину.

Першу друкарню безпосередньо на українських землях заснував Іван Федоров-Федорович – у Львові. Тут для цього склались всі умови – у 16 ст. це був один з найбільших економічних і культурних центрів у цій частині Європі. А те, що місто було на перехресті торговельних шляхів, також дозволяло “рости” у міжнародних культурних взаємозв’язках.

Іван Франко теж цікавий хлопець – це він почав носити вишивану сорочку з елегантним костюмом. Першим в історії української літератури заявив про ідею соборності Української держави.

“Встане славна Україна від Кубані до Сяну” – це він.

Перші політичні партії в Україні – також. Франко писав українською, німецькою, польською, російською, болгарською, а володів взагалі 19 мовами. Тому багато своїх творів перекладав сам. Їх, до речі, було чимало – понад 6000. Франко номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури, але передчасно помер.

BookForum – один з найбільших українських книжкових ярмарків та наймасовіших заходів подібного типу в Східній Європі. Відбувається щороку у Львові, щоби видавці спілкувались з книгарнями, автори – з перекладачами, художниками, редакторами. За 23 роки фестиваль охопив понад 2500 авторів зі 43 країн та 15 000 фахівців книжкової галузі. Нам не хотілося зупинятися – у 2022 через повномасштабне вторгнення Росії в Україну захід відбувся в інших датах та форматі, але відбувся.

А ще Львів щороку обирає, кому вручити Премію міста літератури ЮНЕСКО – за оригінальний або перекладний художній твір українською мовою.

У мирний час туристів чи фанів футбольного Євро-2012, зараз – іноземних журналістів та військових Інтернаціонального легіону.

У час, коли багатьом людям знадобився дім – новий, безпечний, затишний, просто інший – Львівщина прийняла кожного. В перші місяці з початку повномасштабного вторгнення Львівський вокзал пропустив через себе рекордне число пасажирів – йдеться про 80-110 тис. людей на добу. Так, тут теж лунають сирени, сюди дістають ворожі ракети. Але попри все це, люди знаходять потрібні слова, незворушна архітектура своєю красою надихає боротися, а сили з’являються вже від самого перебування на цій землі.

Дивитися також

Запорізька область Це — Україна

Тут ми боремося за безпеку світу

Саме тут не вперше стали на захист майбутнього для мільйонів

Чернігівська область Це — Україна

Тут ми боремося за давню історію

Саме тут українське коріння сягає тисячі років

Полтавська область Це — Україна

Тут ми боремося за можливість створювати

Саме тут люди здавна винаходили нове

Львівщина: від давньої Русі до надсучасного ІТ-кластеру

З того часу пройшло майже 800 років — і ось Львівщина тримає східні кордони ЄС і НАТО – тільки тепер від іншого загарбника.

Мури Львівщини

Перша будівля міста після замку

Справа в людях

Музей мертвих

Кавова легенда

Найвідоміший забудовник Львова 20 століття

Природні “мури” та невичерпний ресурс

Львів – місто літератури

Львів завжди радо зустрічав гостей

Дивитися також

Тут ми боремося за безпеку світу

Тут ми боремося за давню історію

Тут ми боремося за можливість створювати