Миколаївська

Миколаївська область знаходиться на Півдні України. Це край між степом і морем, який завжди привертав увагу своїми природними багатствами: могутніми річками, цілющими озерами й навіть горами там, де їх, здавалося б, не має бути.

Не дивно, що таке різноманіття народжувало і видатних людей, закоханих у свою землю. Зараз новому поколінню цих людей доводиться цю землю боронити. Уже рік як Миколаївщина знаходиться під постійними обстрілами — і демонструє дива незламності, не забуваючи про культуру навіть під час великої війни.

Це край між степом і морем, який завжди привертав увагу своїми природними багатствами.

Столиця кораблів і незламності

Головне місто регіону Миколаїв з його 500 тис. жителів — найбільший населений пункт Півдня України після Одеси. Офіційно місту з такою назвою 234 роки, однак насправді поселення тут було й раніше. За часів Русі тут стояли застави, які убезпечували торгівлю, у 14 ст. з’являється і справжнє місто — Вітовка. А коли у 1789 тут починають будувати верф, то навколо стоять козацькі слободи.

Сучасний Миколаїв виріс саме навколо корабельної справи. Про суто утилітарну функцію говорить ще й те, що перші 45 років існування Миколаєва його вулиці не мали назв. Уже в 1790-му тут побудували перший корабель — 44-гарматний вітрильний фрегат “Святий Миколай”.

В Україні Миколаїв навіть називають містом кораблів. Тут будували найрізноманітніші судна — танкери, газотурбоходи, кораблі для наукових досліджень і навіть плавучий готель на замовлення данської компанії. Кадри для корабельної справи готують у самому Миколаєві — тут працюють одразу декілька навчальних закладів технічної направленості, зокрема і профільний Національний університет кораблебудування. Протягом 2022-го він двічі пережив масовані обстріли. Також серйозних руйнувань від ракетних атак зазнав Чорноморський національний університет.

Єдиний в Україні Музей суднобудування, звісно ж, знаходиться саме в Миколаєві — у будівлі адміралтейства 1794-го року. Усередині — старовинні карти й документи, різноманітні морські прилади, форми моряків, давня зброя та моделі кораблів, а всього у фондах музею понад 15 тис. експонатів.

Втім, майже рік музей був закритий. З самого початку повномасштабної війни Миколаїв знаходиться під російськими обстрілами. За словами співробітників, у музеї не вціліло майже жодного скла. Попри це, заклад планує відновити роботу навіть з фанерою замість вікон. Адже і за минулі століття, і сьогодні Миколаїв лишається не тільки містом кораблів, а й містом незламних людей.

Місто, назване на честь щастя

У кількох десятках кілометрів від Миколаєва знаходяться рештки могутнього древнього міста. Понад 2,5 тис. років тому його заснували грецькі колоністи й на честь багатства місцевої землі назвали Ольвія — від грецького “щаслива, багата”.

Століттями це було велике розвинене місто, де на площі близько 50 га жили до 20 тис. людей. Ольвія процвітала як центр землеробства, скотарства, виноградарства, тут бурхливо розвивалися різноманітні ремесла. Місто підтримувало зв’язок із далекими землями — археологи знаходять тут підтвердження контактів з Афінами, Родосом, Малою Азією і навіть єгипетською Александрією. Втім, вагома частина цінних артефактів, які про це свідчать, тепер знаходяться не в українських музеях, а в Ермітажі (Санкт-Петербург) — як елемент російської імперської політики з привласнення чужих цінностей.

Монети Ольвії також зафіксовані в інших древніх центрах цивілізації — наприклад, на Боспорі та в Добруджі. До речі, монети ці були унікальні — у формі дельфінів. Одні з перших у світі бронзових грошей не карбувалися, як у інших стародавніх містах, а виливалися в спеціальні форми.

Ще одне свідчення важливості Ольвії — візит знаменитого грецького історика Геродота. Перший тревел-блогер в історії підкреслював терпимість міста — греки й скіфи жили разом і укладали між собою шлюби. Наприклад, скіфський цар Скіл одружився з місцевою грекинею та вивчив давньогрецьку мову. Уміння співіснувати — давня риса українських земель.

У всі часи на території України вміли й боронити своє. Так, у 4 ст. до н.е. завоювати Ольвію прийшов Зопіріон — один із полководців знаменитого Олександра Македонського. Однак ця спроба завершилася поразкою і смертю агресора. Повчальна історія для росіян, які досі мріють захопити Миколаївщину.

Однак врешті Ольвія занепала і люди звідси пішли. У 20 ст. велика частина реліквій також були втрачені, оскільки радянська влада селила поряд з городищем колишніх в’язнів, які не гребували чорною археологією. Втім, протягом останніх десятиліть тут провадяться серйозні наукові розкопки, адже після окупації Криму і втраченого доступу до Херсонесу Ольвія лишається однією з найбільших пам’яток античного періоду в Україні.

Чи можна стояти у двох водоймах одночасно? Якщо це Кінбурнська коса на півдні Миколаївщини, то так!

З одного боку цю вузьку піщану частину суходолу омивають прісні води Дніпро-Бузького лиману, а з іншого — солоне Чорне море. Іноді коса дуже широка, але іноді звужується буквально до пари метрів. У довжину це природне диво — приблизно 40 км. І здається, що на цих вузьких 40 км природа вирішила влаштувати справжню виставку своїх досягнень.

На Кінбурнській косі поєднуються степи, піщані пляжі з прісною та солоною водою, фортеця 15-го ст. Кінбурн, близько 150 озер, зокрема з лікувальними грязями, найбільше в Європі поле диких орхідей і природні поклади солі, яку українці видобували тут століттями. А ще — ліси. Волижин ліс — це залишки стародавніх зарослів під назвою Гілея, про які писав ще Геродот.

Не дивно, що сюди тягнеться і різноманітна живність. Наприклад, пелікани, орлани-білохвости або навіть рожеві фламінго, екзотичні для цих країв. А риба приходить сюди на нерест, влаштовуючи дорогою дивовижне видовище, коли перестрибує з одного озера в інше.

Серед іншої живності здавна вабила Кінбурнська коса й людей. У греків ходили легенди про Ахілла, який нібито влаштовував тут атлетичні ігри. Інші сказання оповідали про вправних воїтельок амазонок — і тут варто згадати, що археологи дійсно знаходять в Північному Причорномор’ї могильники жінок у військових обладунках.

За часів Русі тут проходив торговий шлях «з варяг у греки», що пов’язував Скандинавію й Балтію з Візантією. А знамениті українські вільні козаки побудували на косі центр Прогноївської паланки Запорізької Січі, яка виконувала роль козацького порту.

Уже за наших часів Кінбурнська коса привабила зовсім інших людей. У березні 2022 року російські війська окупували це місце, щоб заблокувати рух з українських портів. Звідси ж вони обстрілюють материкові землі. Після контрнаступу української армії в листопаді Кінбурнська коса лишилася єдиною тимчасово окупованою частиною Миколаївської області.

Зірки на Миколаївщині особливо близько. Мова не про романтику — просто в Миколаєві знаходиться одна з найстаріших обсерваторій Європи, яка продовжує працювати.

Величну будівлю на найвищій точці міста побудували у 1821 році. Спочатку вона виконувала функції своєрідного космічного юнги, адже забезпечувала кораблі Чорноморського флоту картами, точними годинниками й іншими навігаційними приладами. Але згодом обсерваторія все ж перевела погляд з моря на небо. Зокрема, миколаївці працювали над потенційними траєкторіями польоту космічних зондів і допомогли апаратам потрапити на Венеру.

Двохсотрічний досвід врешті призвів до того, що в будівлі відкрили музей з колекцією старовинних астрономічних приладів, карт, а також книг, яких налічується понад 70 тис. Серед головних експонатів — телескоп, який 150 років був найбільшим у світі.

Однак це не означає, що обсерваторія припинила бути обсерваторією! Тут продовжують досліджувати Сонячну систему вже на сучасному рівні. Зокрема беруть участь у міжнародній програмі спостереження за астероїдами, зокрема потенційно небезпечними для людства. У США є Міжнародний центр малих планет, який збирає дані про малі тіла Сонячної системи. Організація співпрацює з 2000 обсерваторіями з усього світу, однак лише сім з них мають індекс «high», тобто відзнаку високої точності. І одна з них — Миколаївська.

Стаж роботи обсерваторії та її заслуги помітили і в ЮНЕСКО. Комплекс увійшов до Попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини. А ще Миколаївською обсерваторією можна заплатити — на честь її 200-річчя Національний банк України випустив монету номіналом 5 грн.

Південь України — це степи. Однак і тут природі є чим здивувати. Мигія — це справжня гірська країна посеред степу. Тут уздовж річки Південний Буг на десятках кілометрів простягаються мальовничі гранітні скелі.

Втім, тривалий час про таку природну аномалію ніхто особливо й не знав. У радянські часи звичайних людей сюди не пускали через відносну близькість до атомної електростанції та військових об’єктів. Лише в часи після відновлення незалежності України місцевість стала відкритою й доступною.

Центром цього краю є невеличке село Мигія. Колись тут жили скіфи та інші древні племена, а потім свою базу заснували козаки. Наприкінці 19 ст. населення складалося з самих українців, за виключенням кількох росіян та євреїв. Тож не дивно, що Мигія стала жертвою Голодомору 1932-1933 років — геноциду українців, влаштованого радянським урядом. За різними оцінками, тоді в Україні загинули від штучно організованого голоду не менше 3,9 млн людей. У Мигії померли щонайменше 146 жителів.

Попри трагедію, село змогло вижити, і тепер є центром унікального гірського краю посеред степу. Саме Мигія стала переможцем міжнародного конкурсу «Дива земель святого Миколая». На ньому обрали 12 чудес Миколаївщини — найпривабливіші куточки природи й найцінніші історико-культурні пам’ятники. Серед них на першому місці за результатами голосування — Мигія.

Миколаївщина завжди мала ким пишатися. Наприклад, письменником, композитором, культурним діячем і істориком Миколою Аркасом. Він походив з сім’ї етнічного грека та українки з давнього козацького роду. Інтерес до української мови й культури з’явився в нього саме завдяки матері.

Попри роздратування батька, який служив царю, Микола постійно одягався в український народний одяг. Працював у морському відомстві в Миколаєві, а весь вільний час приділяв збиранню народних мелодій і вивченню історії рідної країни. Заснував у місті філію українського культурного товариства “Просвіта”, захоплювався мистецтвом кобзарів і бандуристів, яких запрошував до Миколаєва з усієї України, а також за власні кошти утримував українські театральну трупу, хор, початкову школу. У Миколаєві діяльність Миколи Аркаса цінували настільки, що коли у 1909-му він помер від серцевого нападу, на похорон прийшли близько 10 тис. людей.

На початку 20 ст. гриміло й ще одне ім’я родом з Миколаївщини — щоправда, не стільки в Україні, скільки в Західній Європі. Актриса театру і кіно Марія Орська не сходила з обкладинок європейських журналів 20-х років, а після весілля стала баронесою.

А вже в наші часи міжнародного визнання досягла Ольга Харлан. Українська фехтувальниця виграла чотири олімпійські та п’ятнадцять медалей чемпіонатів світу. Досягнення настільки вражаючі, що у 2020-му вийшла персональна Barbie спортсменки, яка виглядає, як сама Харлан у фехтувальній екіпіровці. Лялька увійшла в серію Role Models, яка випускається з 2018 року, а Харлан стала лише десятою спортсменкою і першою українкою, яка отримала персональну Barbie.

Миколаївський зоопарк у 1901 році заснував тодішній міський голова Микола Леонтович (тільки не плутайте з іншим видатним Миколою Леонтовичем, автором “Щедрика” — про нього читайте в тексті про Вінничину). Тоді це був радше не звіринець, а акваріум, до того ж знаходився він у Леонтовича вдома. Однак ентузіаст зміг зібрати у себе вражаючу колекцію зі 100 видів риб та земноводних — тоді у всій Європі таких було всього сім.

Власне зоопарком заклад став після Другої світової. Кількість його мешканців поступово зростала, і сьогодні налічує майже 6000 особин з близько 460 видів, з яких майже половину занесено в Червону книгу. Завдяки цьому та якісній роботі Миколаївський зоопарк отримав і міжнародне визнання — його першим в Україні прийняли до Європейської, а потім і до Всесвітньої асоціації зоопарків та акваріумів.

А от міжнародні стосунки з росіянами вийшли зовсім іншими. Після повномасштабного вторгнення окупанти кілька разів обстрілювали зоопарк. Через небезпеку комплекс на деякий час припинив роботу. Однак не припинив піклуватися про тварин — працівники звернулися до українців з проханням купувати електронні квитки навіть у закритий зоопарк, щоби дати змогу купувати корм для звірів. Звісно, усі квитки були розкуплені. 11 червня Миколаївський зоопарк відновив роботу.

Край, який міг би розвиватися вільно й мирно, як завжди прагнув. Та вже рік цей регіон змушений боротися за свою свободу, а від російських обстрілів потерпають дома, музеї, зоопарки та звичайні люди. У Миколаївщини немає іншого вибору та долі, ніж перемогти. І за підтримки світу ця перемога обов’язково прийде.

Дивитися також

Крим Це — Україна

Тут ми боремося за свій дім

Саме тут люди знають, чого вартує його захистити

Рівненська область Це — Україна

Тут ми боремося за кохання

Саме тут кохання має своє місце сили

Сумська область Це — Україна

Тут ми боремося за гідність

Саме тут люди ніколи не дозволять її забрати

Миколаївщина: кораблі, різноманіття природи й зоопарк як символ незламності

Це край між степом і морем, який завжди привертав увагу своїми природними багатствами.

Столиця кораблів і незламності

Місто, назване на честь щастя

Концентрат природного різноманіття

Погляд у зірки довжиною у два століття

Гори посередині степу

Видатні люди Миколаївщини

Зоопарк, за який вболівала вся країна

Миколаївщина — край корабелів, природних чудес і талантів.

Дивитися також

Тут ми боремося за свій дім

Тут ми боремося за кохання

Тут ми боремося за гідність