Одеська

Край на Півдні України, де степи зустрічаються з морем, а різні культури навчилися жити мирно, збагачуючи одна одну. Тут роблять знамениті вина, будують грандіозні сонячні електростанції та пишаються видатною архітектурою, а головне місто регіону, Одеса, відоме на весь світ.

Вихідці з Одещини розвивали кіно, мистецтво, літературу, інженерію та безліч інших сфер. А за останній рік місцеві українці зайвий раз довели й свою мужність — наприклад, уже легендарною історією оборони острова Зміїний.

Тож ось лише кілька з тисяч причин захоплюватися Одещиною!

Життя на воді

Вітаємо у Вилковому, обережно, не промочіть ноги. Річ у тім, що це останній населений пункт на березі Дунаю перед його впадінням у Чорне море, і розташоване місто не стільки на берегах, скільки прямо у воді. А замість вулиць тут — канали, якими всі й пересуваються.

Вилкове утворилося в середині 18 ст., коли від чергових репресій Російської імперії в Дунайські плавні з обжитих територій тікали спочатку християни-старообрядці, а й потім і козаки. Врешті всі разом перекопали острови в гирлі Дунаю каналами й облаштували життя між водою та землею.

Основна сфера діяльності вилковців — риболовля. Весною до гирла Дунаю припливає оселедець, а місцеві рибалки виходять на річку сотнями човнів. Серед інших важливих видів — осетер і лосось. Усі у Вилковому переконані — смак їхньої риби абсолютно унікальний, адже харчується вона дунайським планктоном.

Ймовірно, погодяться з людьми й пелікани — в українській частині дельти знаходиться одна з найбільших у світі колоній цих птахів. А загалом тут живе понад 250 різних видів птахів, які не без цікавості розглядають зверху Вилкове — незвичайне місто на воді.

Місто на перетині культур

Портові міста завжди мають свій колорит, однак Одеса б’є тут усі рекорди. Українська культура з єврейським колоритом на фоні європейської архітектури з кримськотатарським бекграундом — коктейль вийшов унікальний.

Ще 2,5 тис. років тому в районі сучасної Одеси був десяток грецьких колоній. У 13 ст. тут же була торговельна факторія генуезців, а в 1415 з’являється перша писемна згадка поселення Кочубіїв. Під трансформованою назвою Хаджибей разом із козацькими заставами та розширеним наприкінці 18 ст. портом усе це розвинулося у місто.

А після російсько-турецької війни Хаджибей опинився вже у складі Російської імперії — і був 1794 року перейменований на Одесу. Російська пропаганда століттями маніпулювала цією датою як роком заснування міста, але всі міфи рано чи пізно розвінчуються. Як і сама постать “засновниці” — імператриці Катерини II, яка за час правління встигла ліквідувати Запорізьку Січ, заборонити друкувати книжки українською, запровадити кріпацтво… У 2022 році одесити з гордістю знесли її пам’ятник.

Далі місто святкувало різноманіття. Першим градоначальником став іспанець Хосе де Рібас, на справжню європейську перлину місто перетворили французькі аристократи Дюк де Рішельє та Луї Ланжерон, німець Пауль Коцебу будував залізницю й порт, грек Григоріос Маразлі запустив трамвай, а в архітектурі важливу роль зіграли італійці, які відкривали в Одесі пекарні, фабрики макаронів та галет, казино, готелі, ресторації, кондитерські.

Іноземні культури римувалися з Україною напрочуд вдало й мирно. Перепис 1897 року свідчить, що в місті розмовляли не менш як п’ятдесятьма мовами. При чому, за даними Генштабу Російської імперії у 1851 році, у Херсонській губернії, куди тоді входила й Одещина, налічувалося понад 703 тис. українців — близько 70% всього населення. До речі, росіян було лише 30 тис. — 3%.

На місто світового масштабу Одесу перетворила торгівля. У середині 19 ст. в Європі виник величезний попит на пшеницю. Саме цей злак й експортували через одеський порт десятками мільйонів тонн на рік.

Україна досі є надзвичайно важливою країною для планетарної продовольчої безпеки. Однак через російське вторгнення експорт морськими шляхами тривалий час був повністю заблокований, і чимало держав на собі відчули ефект розв’язаної Росією проти України війни. Трагедія однієї країни впливає на всіх. Саме тому світ має підтримати Україні в битві за свободу.

Ну а поки Одеса продовжує боротися проти зла. З перших днів повномасштабної війни, коли щодня існувала загроза десанту в місті, одесити стали на захист батьківщини. Прості містяни тягали мішки з піском для блокпостів і укріплень та записувалися добровольцями в Тероборону й Збройні Сили. А перед одним із символів міста — оперним театром — люди вивісили величезний плакат: “Одеса — Україна!”

Одеська область знаходиться практично на тій же широті, що й знамениті регіони французького виноробства, тож не дивно, що на цих землях люди почали створювати вино здавна. І здавна його пити! Так, у стародавньому місті Ніконій, що вже існувало на території Одещини 2,5 тис. років тому, археологи знайшли чашу для вина, на якій власник видряпав свої ім’я та адресу — все щоб добрі люди могли донести його додому, якщо раптом вечірка зайде надто далеко.

Перший сучасний виноградник в Одесі посадили вже у 1798-му. З того часу цю індустрію в регіоні вже було не зупинити. Наразі на Одещині десятки тисяч гектарів насаджень, а якісні вина випускають як державні, так і численні приватні компанії. В Одесі працює цілий Інститут виноградарства і виноробства, а знаменитий виробник Шабо відкрив прямо на території підприємства Центр культури вина. Втім, війна вплинула і на цю сферу — зараз цей комплекс не працює через загрозу обстрілів.

Про що ви думаєте, коли чуєте про винайдення кіно? Париж, бульвар Капуцинок, брати Люм’єр? А як щодо Одеса, вулиця Дерибасівська, Йосип Тимченко?

Видатний український винахідник народився у 1852 у сім’ї кріпака — так в Російській імперії називали поневолених і залежних від хазяїна селян. Надзвичайний талант дозволив йому здобути освіту, вирватися з бідності й зайнятися механікою. У 1893, за два роки до знаменитого сеансу Люм’єр, він показує в Одесі один зі своїх винаходів — прообраз сучасного кінематографу. Вражені містяни побачили на екрані кадри з місцевого іподрому, а газети навіть не розуміли, як це назвати, й вибрали формулювання “живі фото”. На жаль, розвинути свій винахід Тимченко не зміг — чи то не розумів всі перспективи кіно, чи то не знайшов грошей.

Хоча якби він перенісся у часі, то був би вражений масштабом подій, що відбуваються навколо світового кіно. Наприклад, уже в 1907 в місті з’явилося приватне кіноательє, яке врешті переросло в Одеську кіностудію. Саме на ній чимало своїх шедеврів зняв видатний режисер Олександр Довженко, про якого читайте в тексті про Чернігівщину.

Точно вразив би Тимченка й Одеський міжнародний кінофестиваль, який з 2010-го і до повномасштабного вторгнення щороку привозив в Україну важливі прем’єри та світових зірок — таких як Ізабель Юппер, Аґнєшка Голланд чи Катрін Деньов. Або й одеситку Кіру Муратову, яка була однією з головних режисерок пізнього СРСР та незалежної України, вигравала призи на Берлінале й у Локарно, а також була членкинею журі, що нагороджує Оскарами. У 2022-му через війну фестиваль були змушені проводити за кордоном — свої майданчики для нього надали кінофоруми в Норвегії, Чехії, Польщі та інших країнах. Ну а серце Одеського фестивалю — оперний театр — цього року через Росію оточували не зірки, фанати й червона доріжка, а протитанкові їжаки та мішки з піском.

Однак повернемося до видатних людей. Одещина — це край з надзвичайною концентрацією талантів у найрізноманітніших сферах.

Ось, наприклад, 1964-й і перша в історії жінка з персональною виставкою в Луврі. Це Соня Делоне — вона ж Сара Штерн родом з Одеси. У 1908-му вона переїхала в Париж, де згодом одружилася з французьким художником Робером Делоне. Разом вони стали ідеологами власного напрямку в мистецтві, а сама Соня ще й займалася дизайном, створювала обкладинки для Vogue та одягала у свої модні колекції головних зірок тих часів.

Звісно, такий успіх українки Росія оминути не могла — і традиційно спробувала його привласнити, оголосивши мисткиню своєю. Хоча від Москви Соня Делоне отримала такі “подарунки”: її брат загинув в радянській тюрмі після п’ятнадцятирічного ув’язнення, мати, попри отримувані від дітей кошти, жила останні роки в голоді, а її будинок націоналізували. Сама ж художниця згадувала батьківщину так: “Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці. Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині: помідори оперізують червоним хати, і великі соняшники — жовті з чорною серцевиною — сяють у легкому, дуже високому блакитному небі”. Тож цілком можливо, що яскраві кольори мистецтва Соні Делоне родом саме з України.

Постраждав від тоталітарної влади й інший видатний одесит — письменник Ісак Бабель. У своїх оповіданнях він з неймовірним гумором малював портрет улюбленої Одеси. Однак завершилося його життя трагічно — у 1940-му Бабеля стратили за звинуваченням у шпигунстві, яке спростували лише за 15 років.

Пережити ув’язнення довелося й одеситу Валентину Глушку. У другій половині 20 ст. він півтора десятиліття очолював радянську космічну програму і керував розробкою зокрема “Союзів” та орбітальної станції “Мир”. Однак до того понад шість років Глушко був змушений розвивати авіакосмічну сферу за ґратами, у закритому технічному бюро.

Завдовжки 662 метри, завширшки 560 — не надто вражаючі розміри для ділянки суходолу. Однак якщо це про острів Зміїний у Чорному морі, то концентрація подій навколо цих метрів — неймовірна.

Уперше про острів дізналися ще в античності, й одразу наділили Зміїний великим значенням. У давнину вважалося, що саме тут похований знаменитий герой Ахілл, на честь якого на острові навіть побудували храм. Мандрівники незмінно зупинялися тут, аби віддати честь міфічному воїну й спитати поради в оракула, який, ймовірно, мав у храмі постійне робоче місце.

У часи незалежної України острів жив досить тихим життям. Тут знаходилася прикордонна застава і займалися різноманітними дослідженнями науковці — зокрема знайшли біля берегів острова затонулий давньогрецький корабель.

Знову світ почув про Зміїний у 2022-му. Вже 24-го лютого, у перший день повномасштабного вторгнення, до острова підійшов флагман Чорноморського флоту Росії крейсер “Москва”. На ультиматум з боку росіян з призовом здатися або загинути, українці відповіли фразою, яка стала легендарною: “Русский военный корабль, иди на ***”. Тоді окупантам все ж вдалося захопити прикордонників в полон і захопити острів. Однак вже за пару місяців флагман виконав побажання українців і пішов на дно. А наприкінці червня точні удари Збройних Сил України по острову змусили й окупаційний гарнізон втекти зі Зміїного.

За кілька тижнів у Стамбулі підписали так звану “Чорноморську зернову ініціативу”, а Москва фактично визнала, що після втрати “Москви” і Зміїного більше не може диктувати умови в Чорному морі. Уже скоро навколо Зміїного можна було побачити десятки величезних суховозів, які йшли в українські порти за зерном для світу. Хоча Росія досі продовжує спроби зривати експорт, ставлячи під загрозу голоду мільйони людей по світу.

За свою історію Одещина пройшла через безліч випробувань. Однак при цьому зберегла іронічний погляд на світ й забезпечила мирне співіснування різних культур. Зараз цьому миру й свободі знову кинуло виклик зло. Самій Одесі загрожували десанти, а острів Зміїний став полем битви. Та українці довели, що готові битися за свою землю до останнього — і жодний метр Одещини вже не є окупованим. За підтримки вільного світу так буде і з усією Україною.

Дивитися також

Дніпропетровська область Це — Україна

Тут ми боремося за наше розмаїття

Саме тут різні культури живуть разом

Рівненська область Це — Україна

Тут ми боремося за кохання

Саме тут кохання має своє місце сили

Хмельницька область Це — Україна

Тут ми боремося за нашу волю

Саме тут наша воля незламна, як мури прадавніх замків

Одещина: перетин культур, видатні вина і безстрашна боротьба за свободу в усі часи

Тож ось лише кілька з тисяч причин захоплюватися Одещиною!

Життя на воді

Місто на перетині культур

Виноград, який став культом

Місто народження кіно

Край видатних людей, які творили не завдяки, а всупереч

Незламний острів

За свою історію Одещина пройшла через безліч випробувань

Дивитися також

Тут ми боремося за наше розмаїття

Тут ми боремося за кохання

Тут ми боремося за нашу волю