Полтавська

Полтавщина: люди на Місяці, надважливе тісто та ярмарок, що став легендою

Саме полтавські міста були серед найсхідніших точок Європи, де зафіксована магдебурзька самоврядна традиція. А серед видатних полтавців — як класики української культури, так і видатні науковці, які допомагали підкорити космос.

У наші дні Полтавщина продовжує народжувати сильних особистостей, і прямо зараз чимало з них захищають свою Батьківщину і демократичні традиції в найгарячіших точках. А на Полтавщині, як і в усій Україні, точно є що захищати — пропонуємо вам в цьому переконатися!

Людина, яка допомогла народитися новій літературі

У багатьох народів можна виділити людей, які зробили ключовий внесок у формування та популяризацію літературної мови. В англійській це Джеффрі Чосер, італійській — Данте Аліг’єрі, у німецькій можна згадати Мартіна Лютера. А от в Україні такі літературно-філологічні фанфари звучать для Івана Котляревського.

У 1798-му виходить друком “Енеїда” Котляревського — перший популярний твір, написаний народною українською, а не складною та архаїчною мовою, яку використовували інші місцеві літератори до того. 

Знаменитий сюжет Вергілія український автор перекладає на місцеві реалії й пише про знаменитих вільних воїнів козаків. Адже вони, точно як і троянці в древньому епосі, тоді якраз шукали собі новий дім — серце козацтва, Запорізька Січ, була незадовго до того зруйнована Російською імперією.

Класичний сюжет в актуальній версії, бурлескний гумор і зрозуміла кожному мова так усіх вразили, що “Енеїда” одразу стала своєрідним бестселером своїх часів. 

А мова цього твору — новим стандартом. До речі, попри те, що фактично все життя Котляревський провів у Полтаві, у поемі він використав не тільки полтавську говірку, а й слова, які були поширені на Чернігівщині, Сумщині, Харківщині та в інших регіонах. Так лексика з різних частин України та неологізми самого Котляревського сформували сучасну літературну мову держави.

Some description

Мистецтва з тисячолітнім стажем

Головне джерело знань для більшості людей сучасного світу, англомовна Вікіпедія, говорить про народні промисли так:

“Господарські та декоративні предмети виготовляються повністю вручну або за допомогою лише простих, неавтоматизованих інструментів”. Та за цим сухим формулюванням стоять століття людських історій, розвитку та натхнення.

Полтавщина — один із центрів українських народних мистецтв. Так, наприклад, тут знаходиться містечко Решетилівка, де здавна займалися вишивкою, ткацтвом, килимарством тощо. Саме в Решетилівці розробили унікальний, особливо складний тип вишивки — білим по білому.

Місце це настільки мистецьке, що звідси походять аж п’ять лауреатів головної української культурної премії — Шевченківської, хоча статус міста Решетилівка отримала лише кілька років тому, а до того вважалося селом. А коли українській делегації треба було подарувати щось штаб-квартирі ООН, то обрали саме решетилівський килим ручної роботи.

A от інше полтавське селище Опішня вирішило обрати собі профільну діяльність і тепер вважається столицею українського гончарства. 

Кілька тисячоліть тому люди знайшли тут барвисті керамічні глини — і з того часу вже не припиняли ліпити щось красиве і корисне. Наприкінці 19 ст. у селі, де жили близько 6000 людей, гончарством займалися близько 1000 родин — тобто майже усі. Кераміку в Опішні зазвичай створювали без попередніх ескізів, а весь цикл виробництва тривав понад місяць — від замішування глини до випалювання та розпису рослинним орнаментом.

Опішня і дотепер вважається столицею українського гончарства — це підтверджує місцевий музей із найбільшою в Україні колекцією творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів

Ну а значення цього промислу для українців, мабуть, найкраще сформулював польський дипломат Єжи Бар. Після візиту в Опішню він сказав: 

“Я думав, що побачу глину, а побачив народ”.

В останні десятиліття народні промисли в Україні переживали справжнє відродження. По всій країні відкривалися профільні магазини, унікальні речі, створені майстрами за старовинними технологіями, перетворилися на популярні подарунки, а вишиванки можна щодня побачити на людях в селах, мегаполісах і навіть на голлівудських зірках на червоних доріжках. 

Тісто, що стало однією з головних страв української кухні

Якщо зауґлити слово “галушки”, то ви знайдете близько 5 млн результатів. Все через те, що це — одна з найвідоміших страв української кухні. Хоча, здавалося б, що такого: просто відварені у воді шматочки тіста. Однак в Україні цю простоту перетворили на дійсно смачну, апетитну й ситну страву, яку колись їли ледве не щодня.

Особливо на Полтавщині, адже саме цей регіон можна вважати особливо “галушковим” — про цю страву згадує і видатний полтавець Котляревський у своїй “Енеїді”.

Звісно, у рецепту є свої родичі в інших країнах — особливо Центральної та Східної Європи. Однак підтвердження культовості сам українських галушок відлито в бетоні. 

У 2006-му в Полтаві встановили аж цілий пам’ятник цій страві у вигляді величезної тарілки з 17 бетонними галушками. Згодом виявилося, що галушки притягують до себе галушки — біля пам’ятника щоліта став проходити тематичний фестиваль з промовистою назвою «Полтавська галушка». Тож іноді навіть просте тісто може перетворитися на щось, що об’єднує людей.

Вкрадений скарб

Одного разу у 1912-му неподалік Полтави пастух-підліток об щось спіткнувся та провалився в якусь діру. Щоправда, майже одразу стало зрозуміло, що спіткнувся він не об щось, а об золотий посуд, а провалився зовсім не в діру, а в могильник з найбагатшим скарбом Східної Європи. 

За ім’ям найближчого села його назвали Перещепинським. Під час розкопок тут знайшли понад 800 предметів — посуд, прикраси, зброю — серед яких було 17 золотих та 19 срібних. Усе разом потягнуло на пару десятків кілограмів золота й 50 кілограмів срібла.

Серед знайденого виділявся коштовно оздоблений меч. Унікальна зброя, а також багатство усього скарбу дали науковцям привід припустити, що на цьому місці був похований знаменитий хан Кубрат. Він був нащадком грізного вождя гунів Аттіли й шанується як один із засновників болгарської державності. За легендами, його поховання знаходилося десь саме в районі сучасної Полтави, тож Перещепинський скарб може бути тією самою могилою великого правителя.

Втім, зараз меч Кубрата та інші реліквії Перещепинського скарбу знаходяться не Україні й не у Болгарії, а в російському Ермітажі — як один із численних випадків присвоєння росіянами чужої культури та історії. Серед інших прикладів вивезеного з території України — золото скіфських курганів Солоха, Куль-Оба, Чортомлик; Вишгородська ікона Богоматері, яку викрали з Київщини, перейменували на Володимирську і зробили головною іконою Російської православної церкви; козацькі артефакти й архіви, а також стародавні мозаїки київських храмів (про них ми більше розкажемо в тексті про Київщину). 

Продовжився грабунок і в дні повномасштабного вторгнення. З музею у Мелітополі (Запорізька область) окупанти вкрали скіфське золото, з Маріуполя (Донецька) — картини відомого живописця Архипа Куїнджі, а з Херсонського обласного художнього музею ім. Шовкуненка викрали майже 90% колекції.

У всі часи Росія, як зухвала імперія, вивозила з України різноманітні цінності. Вивозила — і привласнювала, намагаючися зробити своїми українську культуру, історію та артефакти, що за правом належать цій землі.

Торгівля, що стала культовою

У давнину торгівля була одним з найпопулярніших способів взаємодії між людьми. Однак тоді доводилося якось обходитися без торговельних центрів, тож люди придумали свого роду пересувні супермаркети — ярмарки. Століттями люди за домовленістю з’їжджалися в певні місця, аби продати те, що було, і купити те, чого бракувало.

В Україні на галасливих ярмарках торгували прикрасами, одягом, худобою, побутовими речима, продуктами, а почути можна було українську, німецьку, польську, вірменську і єврейську мови. Ці події були своєрідними артеріями, які розподіляли товари в різні міста й села. 

Тут відбувалися знайомства, зустрічі, обговорення, сварки й запрошення на свята, а для того, щоб привабити людей, влаштовували театральні вистави, виступи фокусників, акробатів, танцюристів. Іноземці дивувалися, що ярмарки в Україні проходять ледве не щоденно, а загалом ще років 200 тому на цих землях їх налічувалися тисячі.

Найбільше ярмарок в Україні було на Харківщині та Полтавщині. Один із них проходив у селі Великі Сорочинці неподалік Полтави. 

Втім, не був ані найпопулярнішим, ані найвідомішим. Натомість одним із найпопулярніших і найвідоміших був український письменник Микола Гоголь, який народився у 1809-му саме в Сорочинцях. Він і прославив місцевий ярмарок у своїх творах.

Розвиток промислового виробництва і торговельних шляхів перетворив ярмарки на атавізм, і приблизно сто років тому вони в Україні фактично вимерли. Однак у 1966-му саме Сорочинський ярмарок відродив цю традицію — вже не як необхідну ланку торгівлі, а як культурний феномен і місце для зустрічей.

Тепер на Полтавщину заради стародавніх традицій торгівлі щороку приїжджає близько мільйона осіб і тисячі підприємств і народних майстрів з різних країн світу. І в невеличкому українському селі, як і багато віків тому, знову знайомляться, зустрічаються, сваряться й запрошують на свята.

Видатні люди Полтавщини

Концентрація талановитих людей на Полтавщині завжди зашкалювала. Фактично яку сферу не взяти — усюди є видатні полтавці. Про Івана Котляревського та Миколу Гоголя ви вже прочитали, але варто згадати ще й Григорія Сковороду. Цей мислитель 18 ст. вважається одним із головних філософів в історії України. Однак якщо ви уявили поважного бородатого корифея за письмовим столом, то дарма. 

Ледве не половину свого життя Сковорода вів життя мандрівного філософа — за мудрість його поважали люди по всій Україні, радо вітали в себе і називали “мандрованою академією”. А на могилі мислителя викарбувані його знамениті слова

“Світ ловив мене, та не спіймав” — фактично слоган прагнення українців до свободи. 

Яке росіянам, зрозуміло, не надто подобається. Як результат — розбомблений у 2022-му музей Сковороди.

У ще однієї уродженки Полтавщини точно була б рекордно велика візитівка. Адже на ній мало вміщатися все це: письменниця з популярними творами для дітей та дорослих, публіцистка, перекладачка, меценатка, етнографка, фольклористка, учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук. 

Всі ці регалії — про Олену Пчілку, яка все життя боролася за українську культуру. І завжди потерпала за це — спочатку від царизму, а потім від більшовиків. Попри те, що ідеологічно монархія й комунізм були ворогами, та в придушенні української самобутності виявилися союзниками.

Якщо Котляревський став важливою постаттю для української літературної мови, Сковорода — філософії, а Пчілка — літератури, то Микола Лисенко заслужено вважається патріархом української музики. 

Видатний композитор писав твори для симфонічних оркестрів і хорів, романси й музику до вистав, обробки народних пісень й опери. 

При цьому в своїй творчості Лисенко, нащадок відомого козацького роду, наполегливо звертався до українських авторів — всупереч царському Емському указу, який прямо забороняв фактично будь-яке використання української мови, включно з друком текстів до нот. До речі, це була лише одна з півтори сотні утисків та заборон української культури, що чинила Москва за останні століття.

Не дивно, що композитор викликав невдоволення російської влади, і у 1907 його навіть заарештовували. А коли у 1912-му Лисенко помер, то похорон перетворився на потужну політичну демонстрацію — на церемонію до Києва з’їхалися тисячі людей з усієї України. Це так налякало владу Російської імперії, що після похорон фото та відео прощальної ходи вилучали та знищували.

Микола Лисенко потерпав від терору царизму. А от доля іншого видатного полтавця Юрія Кондратюка, ймовірно, виявилася трагічною через іншу московську владу — вже радянську.

Світова наука завдячує йому видатними відкриттями у космонавтиці. Саме він ще на початку 20 ст. розрахував оптимальну траєкторію польоту космічного корабля на Місяць. Розрахував настільки вдало, що саме цей маршрут США використовували для польотів на супутник Землі, а саму траєкторію тепер називають Трасою Кондратюка. 

Один із керівників космічної програми “Аполлон” Джон Хуболт згадував: 

“Коли на світанку в березні 1968 року я із завмиранням серця стежив на мисі Канаверал за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямку Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, по якій належало летіти нашим астронавтам…” 

Втім, видатні наукові здобутки не врятували українця від репресій. За поширеною версією, він загинув у радянському концтаборі.

Полтавщина чудово знає, що може означати влада терору, адже цей край не раз від неї потерпав

Адже цей край не раз від неї потерпав. Тож тепер люди регіону, як і в усі часи, завзято борються за свої цінності. Зокрема за мову, адже Полтавщина цілком може вважати свій внесок в українську надзвичайно значним. І немає сумнівів, що ця боротьба за власну культуру за підтримки світу стане переможною.

 

Поділитись у соцмережах

Останнє оновлення статті 16.03.2023

Дивитися також

Рівненська область Це — Україна

Тут ми боремося за кохання

Саме тут кохання має своє місце сили

Луганська область Це — Україна

Тут ми боремося за наш суверенітет

Саме тут люди безстрашно захищають свою Батьківщину

Крим Це — Україна

Тут ми боремося за свій дім

Саме тут люди знають, чого вартує його захистити

Some description

You cannot copy content of this page