Концентрація талановитих людей на Полтавщині завжди зашкалювала. Фактично яку сферу не взяти — усюди є видатні полтавці. Про Івана Котляревського та Миколу Гоголя ви вже прочитали, але варто згадати ще й Григорія Сковороду. Цей мислитель 18 ст. вважається одним із головних філософів в історії України. Однак якщо ви уявили поважного бородатого корифея за письмовим столом, то дарма.
Ледве не половину свого життя Сковорода вів життя мандрівного філософа — за мудрість його поважали люди по всій Україні, радо вітали в себе і називали “мандрованою академією”. А на могилі мислителя викарбувані його знамениті слова
“Світ ловив мене, та не спіймав” — фактично слоган прагнення українців до свободи.
Яке росіянам, зрозуміло, не надто подобається. Як результат — розбомблений у 2022-му музей Сковороди.
У ще однієї уродженки Полтавщини точно була б рекордно велика візитівка. Адже на ній мало вміщатися все це: письменниця з популярними творами для дітей та дорослих, публіцистка, перекладачка, меценатка, етнографка, фольклористка, учасниця національно-визвольного та феміністичного рухів, членкиня-кореспондентка Всеукраїнської академії наук.
Всі ці регалії — про Олену Пчілку, яка все життя боролася за українську культуру. І завжди потерпала за це — спочатку від царизму, а потім від більшовиків. Попри те, що ідеологічно монархія й комунізм були ворогами, та в придушенні української самобутності виявилися союзниками.
Якщо Котляревський став важливою постаттю для української літературної мови, Сковорода — філософії, а Пчілка — літератури, то Микола Лисенко заслужено вважається патріархом української музики.
Видатний композитор писав твори для симфонічних оркестрів і хорів, романси й музику до вистав, обробки народних пісень й опери.
При цьому в своїй творчості Лисенко, нащадок відомого козацького роду, наполегливо звертався до українських авторів — всупереч царському Емському указу, який прямо забороняв фактично будь-яке використання української мови, включно з друком текстів до нот. До речі, це була лише одна з півтори сотні утисків та заборон української культури, що чинила Москва за останні століття.
Не дивно, що композитор викликав невдоволення російської влади, і у 1907 його навіть заарештовували. А коли у 1912-му Лисенко помер, то похорон перетворився на потужну політичну демонстрацію — на церемонію до Києва з’їхалися тисячі людей з усієї України. Це так налякало владу Російської імперії, що після похорон фото та відео прощальної ходи вилучали та знищували.
Микола Лисенко потерпав від терору царизму. А от доля іншого видатного полтавця Юрія Кондратюка, ймовірно, виявилася трагічною через іншу московську владу — вже радянську.
Світова наука завдячує йому видатними відкриттями у космонавтиці. Саме він ще на початку 20 ст. розрахував оптимальну траєкторію польоту космічного корабля на Місяць. Розрахував настільки вдало, що саме цей маршрут США використовували для польотів на супутник Землі, а саму траєкторію тепер називають Трасою Кондратюка.
Один із керівників космічної програми “Аполлон” Джон Хуболт згадував:
“Коли на світанку в березні 1968 року я із завмиранням серця стежив на мисі Канаверал за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямку Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, по якій належало летіти нашим астронавтам…”
Втім, видатні наукові здобутки не врятували українця від репресій. За поширеною версією, він загинув у радянському концтаборі.
