Житомирська

Житомирщина: сувора помста, 444 листи Бальзака та той, хто відкрив людству шлях у космос

Житомирщина – це земля з одним з найдавніших міст України, Житомиром. Містом, яке отримало Магдебурзьке право навіть раніше, ніж Київ.

Житомирщина пам’ятає свою роль в Українській революції 1917-1921 років – не менш важливій революції у боротьбі за незалежність. Пам’ятає Другий зимовий похід і трагедію під Базаром. Але й пам’ятає переможні бої, які радянська історіографія заперечує. Зараз Україна б’ється так, що увесь світ захоплюється.

Тут неймовірна природа й багата історія.

Історії з вогню та води

У 945 році древляни вбили київського князя Ігоря, чоловіка княгині Ольги. Княгиня прийшла на Житомирщину, під самісіньке місто древлян – Іскоростень та спалила його дотла. Це був урок історії, який не всі засвоїли – “краще людей на цих землях не зачіпати”, тож доносити його доводиться тільки силою – виганяючи ворога з кожного куточка української землі. 

 

Та не подумайте, що це була єдина причина візиту княгині на Житомирщину. В Іскоростені Ольга також вподобала місце для купання: гранітні валуни, розсипані по відносно неглибокій річці. Зараз це геологічна пам’ятка природи “Ольжина купальня”.

Some description

Вхід лише з аквалангом

Роздивитись експонати цього музею без аквалангу не вдасться. Малинський затоплений музей з’явився не так давно – у серпні 2011 року. Знаходиться він у затопленому кар’єрі з жартівливою назвою “Калюжа”. Максимальна глибина розміщених тут експонатів – 15 м. Занурення на таку глибину і для новачка не буде складним. 

А що кар’єрні рибки кажуть? Мотоцикл, машина, кований якір, трансформаторна будка, макети польських підводних мін, гармата, ракета, насосна станція, кілька оригінальних статуй – все очищено та безпечно для екології. Вода холодна, зате дуже чиста. Температура протягом року 4-6 С°, а під водою все видно від 2 до 12 м. Та найкраще приїжджати з січня по червень, бо саме тоді вода найчистіша. 

Ще один затоплений кар’єр, але дуже гарний – гранітний, поблизу міста Коростишів. Його ще називають «каньйон». Висота скель тут досягає 10 м, а глибина штучного озера – до 20 м. В цьому місці завжди багато людей, бо краса лікує.

Крім затоплених кар’єрів на Житомирщині є багато активних. У Житомирській області найбільша концентрація родовищ граніту, а точок видобутку близько 110 штук.

Лазять тут усілякі

Скелясті береги річки Тетерів у Денишах – це природний скеледром. Цим гранітним виступам до 1 млрд. років. Їхня протяжність – понад 150 м, а висота сягає 25 м.

Тут облаштовано декілька секторів та 40 маршрутів різної складності. Сюди приїжджають тренуватись альпіністи та скелелази. А зупиняються у санаторії “Дениші”, де й менш відчайдушним туристам знайдеться щось до душі – наприклад, радонові ванни та краса природи села.

Монастир-фортеця босих Кармелітів

Перше враження – а це точно монастир? Потужні оборонні мури й націлені на вхід гармати не найхарактерніша риса для релігійної споруди. Це тому, що будувався монастир як фортеця. 

Тепер легенда. У 1593 році Київський воєвода Януш Тишкевич взявся будувати замок, а потім поїхав на війну. На війні потрапив у полон, де у темниці йому явилась Матір Божа та двоє ченців. Чомусь його це так вразило, що пообіцяв собі віддати замок вірянинам, якщо врятується. І тут його викупили з полону. Обіцянку воєвода виконав і у 1630 році документально передав свій бердичівський замок католицькому ордену босих Кармелітів. Крім замку подарував сімейну реліквію – ікону Матері Божої Бердичівської, точну копію ікони Матері Божої Сніжної з Рима. 

Папа Римський Бенедикт XIV цю ікону коронував та оголосив чудотворною. Та в часи Другої Світової війни монастир згорів, а ікона зникла. Монастир як архітектурний об’єкт почали відновлювати значно пізніше – у 1967 році. Лише 1990 року до Бердичева повернулися ченці.

Солоденьке на експорт

 ​​У 1814 році на Чернігівщині Петро Іванович Прокопович винайшов об’єкт, який змінив сучасне бджолярство та врятував багато бджіл. Цей об’єкт – рамковий вулик. Чому ж це так важливо?

Тоді переважала колодна система бджільництва: бджіл обкурювали, фактично позбавляли життя, щоб забрати з вуликів мед. Вмирали найкращі найпрацьовитіші сім’ї комах. Рамковий вулик дозволив і мед забрати, і бджіл не вбивати. Це гуманне ставлення збільшило кількість меду та точно покращило настрій бджіл. Відтоді Україна серед світових лідерів за показниками експорту цих комах. За період січень-серпень 2021 року Україна експортувала 164 тонни живих бджіл.

Саме бджоли, а не мед є найбільшою цінністю для справжнього пасічника. Хоча й в експорті меду Україна не відстає. Житомирщина – серед лідерів з виробництва меду та продуктів бджільництва. У період з 2011-2021 Україна піднялася з 18 на 2 місце у світі за обсягом експорту меду. А український мед можна побачити на полицях у понад 40 країн світу! 

Але є нюанс: через повномасштабне вторгнення Росії – обстріли, бої, окупаційний тиск та проблеми з логістикою, пасічники Херсонщини та Луганщини не можуть працювати. Тільки внаслідок падіння виробництва в цих регіонах Україна втратить мед зі щонайменше 20% офіційно зареєстрованих пасік. 

Замок на місці папірні

Загадкові ті житомиряни. Монастир у них не завжди був монастирем, замок не завжди був замком. Будемо з’ясовувати.

​​ Мова піде про замок у місті Радомишль, та спочатку треба згадати про Шлях Королів – Via Regia, найстаріший та найдовший шлях між Східною та Західною Європою. Його проклали римляни ще понад 2 тис. років тому. Частина Шляху Королів проходила через місто.

Тепер до замку. Замок Радомисль зведений на місці “папірні” – укріпленої фабрики, яка виготовляла папір для друкарні Києво-Печерської Лаври. 

Зараз у замку діє Музей української домашньої ікони. Його створили на основі приватної колекції ікон та предметів побуту українців. Це найбільша у світі колекція українського сакрального мистецтва – фонди та експозиція налічують понад 5 тис. одиниць зберігання. А ще тут у 2012 році відновили лінію виробництва паперу за технологією 16-17 ст.

444 листи, аж потім зустріч наживо

 Спокійне село Верхівня на Житомирщині. Ну, як спокійне – колись його обрав для будівництва маєтку один із найбагатших людей України – граф Венцеслав Ганський. У вільний час його дружина, графиня Евеліна Ганська почитує Оноре де Бальзака. Твори їй так подобаються, що якось вона пише йому листа, а потім цілих 17 років листується з письменником. Таємно від чоловіка, звісно. 

Поштовий роман, зрештою, дійшов до зустрічі у швейцарському місті Невшатель, коли графиня із сім’єю мандрувала Європою. Зустріч спланували завчасно, бо ж не знали, хто як виглядає.

Коли чоловік графині помер, Оноре де Бальзак вирушив до Верхівні. За три роки він написав тут 16 творів.

Скажіть, як тут було не створити музей Оноре де Бальзака? Експонати збирали на території маєтку та села. Крім робочого столу працівників, усі речі в музеї – оригінальні, ними користувався сам Бальзак. 

До речі, маєток не зазнавав кардинальних змін. Його не перебудовували, уся ліпнина тут досі оригінальна, а у парку навіть не чіпали дерев. 

Вежа, від якої залежало все місто

Пункт спостереження протиповітряної оборони під час Другої світової війни, кафе «Ювілейне» та практично ніколи – як регулятор тиску води та пожежна оглядова вежа. 

Це про водонапірну вежу Житомира – один з неофіційних символів міста. З кінця 1950-х років вежа не виконує своїх функцій. 

Вежа висотою 31 м, у верхній частині розміщені два накопичувальні баки об’ємом по 100 кубів. На даху – наглядовий майданчик з прожектором, щоб подавати сигнал про пожежу. 

Зараз учасники Школи урбаністики CANactions обрали водонапірну вежу, як навчальний об’єкт. Провели всеукраїнський архітектурний конкурс, обрали команду-переможця та планують зробити вежу центром культурного життя. 

Ревіталізований завод

Колись тут випускали стрілочні та цифрові комбіновані прилади, інформаційно-вимірювальні системи та навіть електронні музичні інструменти, але з часом завод занепав. Тепер завод “Електровимірювач” перетворюється, як відомий завод Промприлад.Реновація в Івано-Франківську. 

текст На частині території ще збереглось виробництво, а вільний простір роблять більш відкритим – місцем, де можна експериментувати над проєктами. Тут створюють середовище, де зручно і проводити школи для архітекторів, предметних дизайнерів, музикантів, і резиденцію для митців організувати. Повномасштабне вторгнення Росії призупинило процес ревіталізації – як і багато інших культурних процесів, але якщо в таких умовах щось відновлюється, то після перемоги – тим паче!

Людина Світу й інші люди Житомирщини

Микола Миколайович Миклухо-Маклай. Ні, це не заклинання – хоча той чоловік був знатним чарівником. Це він дав поштовх до початку антирасової політики у світі – науково пояснив біологічну повноцінність людей усіх націй і рас. Спрогнозував, що світовій колоніальній системі скоро кінець. Склав перший проєкт загальної декларації прав людини. Сказав, можна ж створити такі структури, як сучасна Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). 

Миклухо-Маклай був мандрівником, географом та величезним гуманістом: 

«Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти — людина». 

Вивчав корінне населення Нової Гвінеї, Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії. А на рідній Житомирщині – побут та звичаї поліщуків, фауну Криму та Чорного моря. А звання Людини Світу йому присвоїла ЮНЕСКО.

Перший володар Ґреммі за виконання концерту Йоганеса Брамса – житомирський піаніст Святослав Ріхтер

Він був одним з найвидатніших піаністів 20 століття, постійно розширював свій репертуар – до кінця життя міг грати 80 різних програм. Та до моменту слави йому доводилось переховуватись від радянської влади, як син “ворога народу”. Його батька розстріляли за доносом у в НКВС.

Михайла Тишкевича тричі номінували на Нобелівську премію миру. 

Він був дипломатом УНР та меценатом, підтримував Українське наукове товариство. Майже всі українські культурні проєкти 19 ст. втілювали за кошти меценатів – треба було якось обходити російську цензуру. Зрештою, це все стало основою українського національного руху. 

Шлях людства в космос

З його рук – перша міжконтинентальна балістична ракета, перший штучний супутник Землі, космічні кораблі «Восток» і «Восход». Та довгий час ніхто не знав Сергія Корольова – українського вченого, конструктора космічних кораблів та основоположника практичної космонавтики. 

Радянська влада тримала його ім’я у таємниці та не розкрила навіть у 1957-му, коли Нобелівський комітет хотів вручити премію в галузі фізики “людині, яка відкрила людству шлях у космос”. А потім запроторила у ГУЛАГ. Світ дізнався ім’я геніального вченого тільки після його смерті. 

Один з найцікавіших музеїв – Музей космонавтики імені Сергія Корольова. Там є речі, які насправді були в космосі, наприклад, капсула з місячним ґрунтом. Тут, до речі, проводиться АТОМ — міжнародний фестиваль експериментальної та електронної музики. 

Житомирщина – центр українського Полісся

«Мир житичів» – людей, які здавна культивували жито, займались хліборобством і взагалі не були зацікавлені війнами. Та все змінюється, якщо хтось приходить на їхню землю. “Нічого українського не віддамо, а чужого нам не треба”. Хто зачепить – пошкодує. Та, мабуть, уже пошкодував. 

Поділитись у соцмережах

Останнє оновлення статті 16.03.2023

Дивитися також

Волинська область Це — Україна

Тут ми боремося за довкілля

Саме тут ліси — і наш захист, і наша турбота про планету

Львівська область Це — Україна

Тут ми боремося за право бути собою

Саме тут люди розуміють, як важливо знати свою історію

Полтавська область Це — Україна

Тут ми боремося за можливість створювати

Саме тут люди здавна винаходили нове

Some description

You cannot copy content of this page